Театральний режисер Анатолій Левченко, родом з Маріуполя, поділився з УНІАН своїми спогадами про жахи окупації. В інтерв’ю він розповів про десять місяців, проведених у неволі, та про байдужість, з якою зіткнувся, звертаючись по допомогу до київських театрів. Його історія – це свідчення незламності духу та водночас гіркий досвід відчуження. Театральний режисер пережив страшні часи, але продовжує вірити в силу мистецтва. Левченко розповів про жахи, які йому довелося побачити на окупованих територіях, про те, як виживав у неволі, та про зраду тих, від кого очікував підтримки.

Анатолій Левченко, відомий театральний режисер, ділиться особистими переживаннями та роздумами про долю української культури під час війни. Його розповідь про десять місяців у неволі вражає своєю відвертістю та деталями. Він також висловлює розчарування через відсутність підтримки з боку деяких київських театрів. Театральний режисер закликає до єдності та підтримки митців, які постраждали від війни. Його свідчення є важливим внеском у розуміння трагічних подій, що відбуваються на сході України. Левченко вірить, що мистецтво може допомогти пережити ці важкі часи та зберегти національну ідентичність. Театральний режисер підкреслює необхідність підтримки українських митців, які продовжують творити, незважаючи на війну.

Інтерв’ю з Анатолієм Левченком, театральним режисером з Маріуполя, – це відверта розмова про війну, окупацію та надію. Театральний режисер ділиться своїми спогадами про жахи, які йому довелося пережити, та про те, як він намагається зберегти віру в майбутнє. Його історія – це нагадування про те, що війна забирає не лише життя, але й руйнує долі людей. Театральний режисер закликає до підтримки тих, хто потребує допомоги, та до збереження української культури. Він вірить, що разом ми зможемо подолати всі труднощі та побудувати нову Україну.