Тужливе «прощай!»

Восени сумним поглядом проводжаємо журавлині ключі, що, кружляючи у небесній високості, з вишини пташиного польоту посилають рідному краю своє журливе «прощай» і подумки бажаємо, аби весною повернулися всі.

   І вони повертаються, даруючи нам радісні хвилини…

   Та коли з життєвого небосхилу відходять у незвідану вічність рідні, друзі чи просто добрі знайомі – душу сковує не тільки біль, а й безмежний жаль.

       Вони не повернуться. Ніколи.

       І лише від Тебе залежить скільки їм жити у людській пам’яті…

    То ж усвідомлення того, що їх ніколи, ніколи більше не зустрінеш, не побачиш – болючим щемом стискає твоє єство.

    Отакий біль заполонив мене від сумної звістки: « Сьогодні вночі відійшов у вічність Ярослав Гірник» –  після телефонного дзвінка його дружини.

    Ярослав Гірник – Голова ВОВ Львівщини, народився у с. Трушевичі та пройшовши нелегкий шлях військової служби, «косих» ворожих поглядів у роки тоталітарного режиму, йшов життєвою дорогою з  високо піднятою головою людини, переконаної у вірності своїх дій, свого життєвого вибору.

    Ще в роки тоталітарного режиму любов’ю свого серця Ярослав Гірник огортав кожного побратима, а коли Україна стала Незалежною державою – старався скрасити життя обездолених: організовує поїздки визначними місцями України для членів СП та їхніх родин аби побачили всю велич та красу рідного краю, за який боролися, і за те страждали у тюрмах та на засланні.

    Це, дякуючи йому, багато хто зміг побачити велич Києва, вклонитися Великому Кобзарю у Каневі,  увібрати в душу та серце красу України від Карпатських гір аж до синього моря…

    Це він у дні вшанування пам’яті жертв на Саліні щорічно організовував поїздки друзів – львів’ян до Добромиля.

    За свою самовіддану та активну громадську роботу Ярослав Гірник неодноразово був нагороджений багатьма почесними грамотами, медалями та високою нагородою – орденом Богдана Хмельницького.

    Я впевнена, що читаючи цю сумну звістку, кожне серце відчує біль, а з  віч скотиться сльоза вдячності долі за те, що на крутих життєвих поворотах вона дала змогу бути поруч людини – патріота та проникнутися його великою синівською любов’ю до рідного краю.

                                                                    Марія Прокопець.

Коментарі:

Ваш коментар може бути першим 🙂

« повернутися