У сучасному політичному ландшафті США ідея створення впливової третя партія США знову набуває актуальності. Попри те, що американська політика традиційно функціонує за принципом двопартійної системи, спроби кинути виклик цьому усталеному порядку час від часу здійснюються видатними громадськими діячами та бізнесменами. Нещодавно увага світової спільноти була прикута до заяви відомого підприємця Ілона Маска, який оголосив про намір заснувати “Партію Америки”. Цей крок став продовженням його попередніх спроб вплинути на політичний курс країни, зокрема через спілкування з експрезидентом Дональдом Трампом, які, зрештою, завершилися гучним розривом.

Ілон Маск, розчарований як Республіканською, так і Демократичною партіями, прагне зруйнувати їхню монополію, представивши виборцям нову альтернативу. Він переконаний, що існуюча система не відображає справжні інтереси американського народу, а є скоріше “однопартійною системою” з елементами марнотратства та хабарництва. Однак історія США свідчить, що Маск не перший, хто наважився на такий амбітний крок. Протягом останніх десятиліть низка впливових бізнесменів вже намагалася створити дієву третю партію США або балотуватися як незалежні кандидати, щоб запропонувати альтернативні шляхи розвитку країни.

Історичні прецеденти та виклики для третьої партії в США

Одним із помітних попередників Маска у цій справі є Ендрю Янг. Цей підприємець, відомий своїми ініціативами, у 2020 році брав участь у президентських виборах від Демократичної партії, пропагуючи ідею безумовного базового доходу. Пізніше, у 2021 році, він балотувався на посаду мера Нью-Йорка. Зрештою, Янг заснував “Партію Майбутнього” (Forward Party) – центристську політичну силу, яка зосереджується на інноваціях, виборчій реформі та подоланні політичної поляризації. Навіть деякі обрані чиновники на рівні штатів приєдналися до цієї партії, а сам Янг висловив підтримку зусиллям Ілона Маска, підкресливши важливість руйнування двопартійної монополії. Проте, попри спільні цілі, спроби Янга зв’язатися з Маском щодо можливого об’єднання зусиль наразі не увінчалися успіхом, що свідчить про складність координації подібних ініціатив.

Іншим знаковим прикладом є Говард Шульц, мільярдер і колишній очільник Starbucks. У 2019 році він серйозно розглядав можливість балотуватися в президенти як центристський незалежний кандидат. Шульц, хоча й дотримувався переважно демократичних поглядів, був стурбований тим, що партія занадто сильно зміщується вліво в економічних питаннях. Проте вже на початку 2019 року він визнав, що його ініціативі може бракувати електоральної підтримки. Багато хто побоювався, що його участь лише відтягне голоси у кандидата-демократа, тим самим сприяючи переобранню тодішнього президента. У вересні 2019 року Шульц остаточно відмовився від участі в перегонах, зробивши висновок, що незалежна кампанія за Білий дім не є найкращим способом служити країні на цьому етапі. Це ілюструє одну з головних перешкод для будь-якої третя партія США: загрозу “розколу” голосів і неможливість здобути широку підтримку на загальнонаціональному рівні.

Найуспішнішим незалежним кандидатом у президенти в новітній історії США став Росс Перо, мільярдер із Техасу. Він двічі балотувався – у 1992 та 1996 роках – з популістською програмою, що включала усунення дефіциту бюджету та реформи фінансування виборчих кампаній. У 1992 році, як незалежний кандидат, Перо набрав майже 19% голосів, що є винятковим результатом для непартійного учасника перегонів. У 1996 році він балотувався вже від “Партії реформ”, яку заснував роком раніше. Хоча його підтримка тоді дещо знизилася (8,4% голосів), “Партія реформ” виявилася відносно стійкою. Вона навіть здобула губернаторське крісло в Міннесоті у 1998 році завдяки Джессі Вентурі. Цікаво, що у 2000 році навіть Дональд Трамп розглядав можливість висунення від цієї партії, що підкреслює її потенційний вплив на той час.

Перспективи “Партії Америки” Ілона Маска

Ілон Маск, створюючи свою “Партію Америки”, стикається з тими ж фундаментальними викликами, що й його попередники. Двопартійна система у США має глибоке коріння, підкріплене законодавством про вибори, системою фінансування кампаній та традиційними медіа. Подолати цю інерцію надзвичайно складно. Попри заявлену Маском мету – “врятувати США від диктатури” існуючої системи – реакція Дональда Трампа на цю ідею була скептичною. Трамп вважає, що створення третя партія США лише додає плутанини і не має реальних перспектив в умовах успіху Республіканської партії.

Успіх нової політичної сили, як “Партія Америки”, залежатиме від її здатності не тільки сформулювати привабливу платформу, а й мобілізувати широку підтримку виборців, створити ефективну організаційну структуру та подолати фінансові й логістичні бар’єри, що є типовими викликами для третя партія США. Історичний досвід свідчить, що американські виборці, попри періодичне розчарування основними партіями, рідко надають стійку підтримку третім силам. Таким чином, політичні амбіції Ілона Маска, хоч і привертають значну увагу, стикаються зі значними перешкодами на шляху до руйнування давно усталеної двопартійної монополії в США.