Маємо пам’ятати. Пам’ять про Героїв є символом їхньої безсмертності та нагадуванням про ціну свободи і незалежності. За кожною втратою сина чи доньки України стоїть величезний, невгамовний біль. Цей біль є не лише особистим горем родини, а й глибокою раною для всієї нації, яка відстоює своє право на існування. Ми зобов’язані зберегти історії цих Героїв у наших серцях, адже саме вони формують фундамент нашої сучасної ідентичності та майбутнього.5 липня Україна вшановує другі роковини загибелі свого відданого сина – молодшого сержанта Сивоборода Олексія Сергійовича (26.03.1994-05.07.2023). Цей день є нагадуванням про його жертовний подвиг, що став частиною великої боротьби за нашу державу. Історія Олексія – це історія тисяч українців, які стали на захист рідної землі.Олексій народився у с. Кошлани, де й пройшло його дитинство та юність. Після закінчення 9-ти класів місцевої школи, він обрав професію механізатора у Зозівському професійному аграрному ліцеї, що свідчило про його зв’язок із землею та прагнення створювати. У рідному селі Олексій працював трактористом у фермерському господарстві, зарекомендувавши себе як дуже товариська та працьовита людина. Його життєвий шлях, сповнений простих радощів та праці, був раптово перерваний війною.У 2014 році, коли Україна вперше зіткнулася з агресією, Олексія призвали на строкову військову службу, яку він проходив у залізничних військах у м. Чернігів. Після повернення до мирного життя, Олексій одружився зі своєю дружиною Оленою, і вони разом створили міцну родину, народивши та виховуючи чудових дітей – донечку Юлію та сина Євгена. Забезпечуючи добробут своєї сім’ї, Олексій власними руками створював комфорт і затишок у сімейному гніздечку, прагнучи дати найкраще своїм близьким. Це був молодий батько, сповнений планів на майбутнє, справжній Захисник своєї родини.Проте щастя молодого батька тривало недовго. У лютому 2023 року молодший сержант Сивобород Олексій був знову мобілізований до лав Збройних Сил України, щоб стати на боротьбу з ворогом. Він служив бойовим медиком із позивним «Док», рятуючи життя своїх побратимів на найскладніших ділянках фронту. Це свідчить про його велике серце та безмежну відданість. Проявивши неперевершену мужність і героїзм, 29-річний Захисник загинув під Бахмутом, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Невельське Покровського району на Донеччині. Його життя було віддане за нашу свободу, за можливість жити у вільній Україні.Кожна така втрата – це непоправна рана, яка залишається в серці України. Пам’ять про Героїв, таких як Олексій Сивобород, є нашим священним обов’язком. Саме завдяки їхній самовідданості та жертовності, завдяки подвигу кожного загиблого захисника, ми маємо шанс на мирне та незалежне майбутнє. Їхній подвиг нагадує нам, наскільки висока ціна свободи і незалежності, яку ми щодня виборюємо.Вшануймо самовідданість і жертовність цього видатного Героя добрим словом та тихою молитвою. Нехай його пам’ять буде вічною. Герої живі, доки про них пам’ятають! Їхні імена викарбовані не лише на меморіальних дошках, а й у літописі нашої історії, в серцях поколінь, які цінуватимуть мир, виборений такою дорогою ціною.