Світла пам’ять. Ми повинні пам’ятати кожного, хто віддав своє життя за свободу та незалежність нашої Батьківщини. 7 вересня виповнюється три роки від дня, коли Україна втратила вірного сина, захисника Миколу Анатолійовича Кравцова (26.06.1975 – 07.09.2022). Цей день назавжди закарбувався в історії як день гіркого болю та невичерпної втрати.

Микола Анатолійович народився, виріс і здобував освіту в селі Новоживотів. Після завершення навчання у Вінницькому професійно-технічному училищі, де він опанував фах слюсаря, та проходження строкової військової служби, Микола Анатолійович повернувся до рідного села. Тут він створив сім’ю і повністю присвятив себе рідним. Він був майстром на всі руки, людина, для якої не існувало нездійсненних завдань. Його золоті руки могли працювати пічником, штукатуром, плиточником, електриком та зварювальником. З любов’ю та майстерністю він створював затишок і комфорт у власному домі для своєї родини.

З 22 серпня 2014 року Микола Анатолійович став на захист державної цілісності України. Його мобілізували до лав ЗСУ і відправили на Схід України, в зону АТО. Там він служив гранатометником у 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді, де раніше проходив строкову службу. Після бойового злагодження він продовжив службу в 90-му окремому аеромобільному батальйоні, де пройшов навчання за американською програмою. Легендарний «Кіборг» брав безпосередню участь у героїчній обороні Донецького аеропорту та в запеклих боях за Піски. Його відвага та стійкість стали прикладом для багатьох.

З перших днів повномасштабного вторгнення, як справжній патріот і досвідчений воїн, Микола Анатолійович добровільно пішов на фронт. Він прагнув знову стати пліч-о-пліч зі своїми бойовими побратимами. Хоча спочатку не зміг дістатися до свого батальйону, він став бійцем 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Під час виконання бойових завдань наш земляк демонстрував неабияку мужність та героїзм, що підтверджується його численними нагородами. Микола Анатолійович завжди покладався на власні сили, був правдолюбним та справедливим. Цих важливих якостей він навчив і своїх доньок: Альона обрала шлях поліцейської, а Анна навчається у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна, продовжуючи справу батька.

Герой загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Тернові Поди на Миколаївщині. Він назавжди залишився 47-річним у вічності Небесного воїнства, віддавши найцінніше за мирне майбутнє України. Вічна пам’ять і слава Герою-земляку!