Маємо пам’ятати: Вшанування пам’яті Героя Петра Лопатинського

Пам’ять – це найсильніша зброя, що формує нашу націю з власною історією, сповненою перемог і подвигів героїв, як живих, так і тих, хто віддав своє життя. Вона змушує нас аналізувати минуле, щоб будувати краще майбутнє. Тому ми завжди згадуємо всіх наших Героїв поіменно.

25 лютого – треті роковини трагічної загибелі нашого відважного Захисника, Лопатинського Петра Володимировича (01.07.1994-25.02.2022). Ця дата нагадує нам про важливість пам’яті та вдячності тим, хто віддав найцінніше – своє життя – заради нашої свободи.

Наш Герой, Петро Володимирович, народився та виріс у селі Балабанівка у великій родині. Після закінчення Монастирищенського професійного ліцею, де він здобув фах водія, Петро повернувся до рідного дому. Працював у місцевому господарстві, демонструючи відданість своїй справі, як водій та тракторист. Петро вирізнявся працьовитістю, відповідальністю та товариськістю. Він активно займався спортом, особливо захоплювався волейболом. У вільний час знаходив радість у риболовлі та кулінарії.

У жовтні 2015 року Петро був призваний на строкову військову службу. Після підписання контракту зі Збройними Силами України в січні 2016 року, він брав участь в антитерористичній операції на сході країни, а згодом – в операції об’єднаних сил. Старший сержант Лопатинський П. був військовим зв’язківцем, забезпечуючи надійний зв’язок в найскладніших умовах. Після завершення військової служби, 27-річний Петро планував одружитися, створити сім’ю, виховати сина, здобути вищу освіту. Його мрії були жорстоко перервані.

У перший день повномасштабного вторгнення російських військ наш земляк опинився у самому епіцентрі бойових дій на Сумщині. Наступного дня військова колона, в одній з машин якої перебував Петро, потрапила під ворожий обстріл. Смертельна куля обірвала його життя. Війна безжально забрала його молоде життя, знищила всі його плани та надії. Його наречена Ганна, замість весільної сукні, одягла вдову хустку, а маленький син Роман, народжений у жовтні 2022 року, ніколи не відчує батьківської любові. Це страшна ціна, яку ми платимо за свободу.

Вже три роки наш Герой перебуває у Небесному строю, захищаючи свою родину та всю Україну, за яку він віддав своє життя, стримуючи ворожий натиск в перші найважчі дні війни. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.

Тихою молитвою та добрим словом згадаймо Героя, завдяки якому ми маємо змогу жити у мирі. Нехай пам’ять про Петра Лопатинського буде вічною.