Медикиня Людмила Гульцьо: «Віра в Перемогу об’єднує всіх і наближає встановлення справедливого миру в Україні»

Медикиня 68-ої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша Людмила Гульцьо, наша землячка з Мостиськ Других, вже четвертий рік разом із побратимами виконує бойові завдання в зоні бойових дій. Вона – прикордонниця і, коли розпочалася повномасштабна війна, була призвана на службу, хоча вже за вислугою років перебувала на заслуженому відпочинку. За ці 3,5 роки довелося пройти пекло війни, пережити гіркі хвилини втрат. Та сильним залишалося відчуття віри і надії, що все буде добре, що Правда переможе зло. Завжди мотивацією для п. Людмили, як і для її побратимів, є сім’я, родина, їх підтримка. Розуміння того, що тут, на фронті, вони захищають рідну землю від окупанта, а в тилу всі повинні спрямовувати свої зусилля для ЗСУ.

– У мене немає медичної освіти, я закінчила педагогічний вуз, – розповідає п. Людмила, яка зараз перебуває на службі в одній з медчастин на Покровському напрямку. – 26 років служила у Прикордонних військах України. Мій тато мріяв, щоб я була медиком. А сьогодні він, напевно, пишався б мною: я освоїла всі основи професії медсестри і допомагаю лікарям надавати медичну допомогу, проводити обстеження та лікування наших захисників.

– Де саме зараз перебуває ваша медична рота?

– Вже четвертий рік наша бригада виконує завдання на Покровському напрямку. У стабілізаційному пункті, куди евакуюють поранених, надається перша домедична допомога, і звідси поранених скеровують на лікування у медчастину чи до Дніпра, в госпіталь, для оперативного втручання чи надання допомоги під час складних поранень. Я служу в лікувальному відділенні медчастини.

Війна виснажує, у багатьох з’являється втома, особливо у тих, хто воює з 2022 року. Бійці хворіють, загострюються в них хронічні недуги, психологічно вигоряють, адже хлопці – не з металу, а з плоті і крові. Попри те, що важко, бійці не втрачають оптимізму. І все ж їм так потрібні слова підтримки, розуміння, позитивні емоції. А інколи просто вислухати їх життєву історію, розрадити, поспілкуватися… Хочу сказати, що добрі, щирі слова інколи лікують краще за медикаменти. Надаємо психологічну підтримку, допомагаючи бійцям морально відновитися після отримання травм.

– Які ще випробування переживає медик на фронті?

– Медики – це ті ж самі бійці і служать разом з військовослужбовцями бригади, просто виконують інші бойові завдання. Так само сидимо у бліндажах, в укриттях, так само переживаємо обстріли і ховаємося від дронів. І медики гинуть від куль, осколків, обстрілів…

– Хто з вами служить у медичній роті? Недавно ми відзначали День медичного працівника…

– З усієї України є військовослужбовці у нашій бригаді. Лікарі на фронті – це, можна сказати, медики від Бога, які у різних складних ситуаціях буквально рятують життя наших бійців. Часто їх воїни називають «ангелами у білих халатах». А середній медичний персонал, ми всі, на фронт прийшли з інших професій – робітничих, цивільних, раніше не мали стосунку до медицини. А тут вивчили всю медичну справу і є для лікарів першими помічниками. Виконуємо різні обстеження. Я і мої колеги можемо провести такі процедури: зробити рентген, аналіз крові, ін’єкції, кардіограму, поставити крапельниці, правильно накласти пов’язку, інше. Тоді лікар діагностує, яке поранення чи захворювання, і призначає лікування. Хочу щиро подякувати лікарям за їх стійкість і відданість професії, бо у складних фронтових умовах дають воїнам надію на життя, рятують їх буквально від смерті.

– Ви нещодавно перебували у відпустці. Що б ви хотіли сказати своїм землякам?

– Хочу просто нагадати, що четвертий рік триває війна, не забувайте про це. Добре, що Мостищина глибоко в тилу і у нас, дякувати Богу, немає обстрілів і руйнувань. Війну гостро відчувають ті, у кого хтось із рідних воює, стоїть на захисті Вітчизни, чи хтось загинув, пропав безвісті, чи в полоні. Ми всі повинні пам’ятати, що Україна перебуває у війні проти агресора, який прагне знищити наш народ як націю і перетворити у рабів. Тому війна стосується всіх, і кожен, в силу своєї праці, можливостей, має робити внесок у Перемогу, допомагати ЗСУ.

Людяність і розуміння від оточуючих потрібні тим, хто перебуває на фронті і приїжджає у короткі відпустки. Захисники України варті поваги і шани. І коли військовим треба вирішити якісь проблеми чи оформити документи, то має бути сприяння з боку всіх структур – від влади і від звичайних людей. Велика віра в Перемогу, праця для ЗСУ, щоденна молитва – все це сприятиме наближенню нашої Перемоги, встановленню справедливого миру в Україні. Будьмо єдиними у цій сильній вірі в нашу Перемогу.

Галина Сорока.