Україна – НЕ росія: Історичні виміри державотворення.

Розглядаючи історичні паралелі, стає очевидною фундаментальна різниця у коренях державотворення між Україною та росією. Ігнорування цієї відмінності несе смертельну загрозу для сучасної України, оскільки копіювання російських моделей державності призводить до спотворення власної ідентичності та демократичних засад.

російська держава бере свій початок від доби Золотої Орди. Влада хана/царя там історично сприймалася як сакральна та спадкова. Легітимність цієї влади базувалася на принципах насильства та беззаперечного підкорення, що формувало систему централізованої влади. Рішення приймалися одноосібно правителем або його найближчим оточенням, що кардинально відрізняється від сучасних демократичних інститутів. Навіть дорадчі органи, подібні до нашої Верховної Ради, скликалися нерегулярно і виключно за волею правителя.

Ядром російської влади завжди була військова знать, а правові норми базувалися на указах чи «Ясах» правителя, подібних до тих, що використовували Чингізхан чи російські царі. Ці норми часто були жорстокими та неконституційними, що проявляється і в сучасних діях влади, яка може вдаватися до позбавлення громадянства чи запровадження санкцій проти власних громадян, спираючись на авторитет президента, а не на волю народу.

У такій системі призначені намісники правителя часто не мали зв’язку з місцевим населенням, його потребами та інтересами. Вони діяли виключно за вказівкою «згори», що не приносило користі громаді. Російська історія свідчить, що ротація влади відбувалася переважно через спадковість або насильницькі перевороти, що робить подібні механізми неприйнятними для демократичної України, оскільки це шлях до авторитаризму.

На противагу цьому, Україна має глибоке коріння державотворення, що сягає часів Запорізької Січі та Магдебурзького права. Влада в Україні формувалася від громади. Військова рада на Січі або міське самоврядування за Магдебурзьким правом – це приклади справжнього народного самоврядування, чого не знайти в російській історії.

Об’єднуючим началом українських державотворчих систем є виборність, що має коріння в громадах. Механізми роботи цих систем – ротація, колегіальність та залежність від волі виборців. Управлінець постійно враховує інтереси громади.

Ядром влади як на Січі, так і в рамках Магдебурзького права були місьцеві органи, такі як магістрат або військова старшина.

Різниця між цими двома моделями державотворення очевидна. Саме тому Україна – це не росія, і цей принцип має бути основою нашого самоусвідомлення.

Шлях до справжнього народовладдя – через вибудовування вертикалі влади, де кожне наступне рішення спирається на вибори знизу вгору:

1. Спочатку обираємо представників на місцевому рівні.

2. Ці обрані представники громади пропонують кандидатів до Верховної Ради.

3. Обранці обласних рад, своєю чергою, пропонують кандидатів на посаду Президента.

Важливо будувати владу шляхом «руху знизу вгору»!

Микола Горбачов, Голова ГО «За Демократичне Виборче Право»