🕯️ Минає три роки з дня загибелі нашого земляка — Героя України Вадима Володимировича Панова

Минає три роки з того трагічного дня, коли безжальний ворог забрав життя нашого земляка, військовослужбовця Збройних сил України — Панова Вадима Володимировича, жителя села Пишненки. Його життя обірвалося під час виконання бойового завдання. З того моменту серце кожного, хто знав Вадима, не перестає щеміти від болю й непоправної втрати. Ця дата нагадує нам про ціну, яку платять найкращі сини України за нашу свободу та мирне небо.

Вадим народився 20 вересня 1991 року в смт Маломиколаївка на Луганщині. У 1997 році, шукаючи кращої долі, він разом із родиною переїхав до села Пишненки. Тут пройшли його дитинство та юність. Вадим навчався у місцевій школі, здобуваючи базові знання, а згодом вступив до Зіньківського професійно-технічного училища, де опанував фах водія. Змалку Вадим захоплювався технікою, машинами, адже дорога завжди кликала його вперед.

Таким його запам’ятали рідні, друзі та односельці: веселим, щирим, доброзичливим, завжди готовим прийти на допомогу. Це була людина з великим серцем, яка ніколи не відмовляла у підтримці. У 2009 році Вадим проходив строкову службу, здобуваючи військові навички у Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова. Після армії його шлях лежав у професію водія-далекобійника, де він працював на різних підприємствах, подорожуючи дорогами країни.

Коли на нашу землю прийшла повномасштабна війна, Вадим не залишився осторонь. Його патріотизм та бажання захищати свою Батьківщину взяли гору. У перші дні вторгнення він приєднався до лав територіальної оборони, а 22 березня 2022 року був офіційно призваний до Збройних сил України. До останнього подиху Вадим Панов вірно стояв на захисті рідної землі, демонструючи незламну мужність та відданість. Його подвиг назавжди закарбується в історії боротьби за незалежність України.

Пам’ять про Вадима назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів, усіх, хто мав честь знати його особисто. Він був люблячим чоловіком, батьком, сином та другом. У нього залишилися дружина — Яна Володимирівна, донечка — Іра, батько — Володимир Андрійович, тітка — Євдокія Михайлівна, які з болем згадують його усмішку та тепло.

🇺🇦 Дякуємо Вадиму за його мужність, відданість і велику любов до України. Його подвиг — наша пам’ять. Його боротьба — наша свобода. Ми не маємо права забути ціну, яку він заплатив за наше майбутнє. Спочивай з миром, Захиснику.

🙏🇺🇦 Вічна пам’ять і слава Герою.