Минає 11 річниця з дня, коли 28 серпня 2014 року загинув у боях поблизу Дебальцевого солдат Збройних сил України, доброволець, учасник російсько-української війни — Віктор Анатолійович Голий (Голіков). Йому назавжди залишилось 33 роки. Віктор Голий народився 28 вересня 1981 року у місті Знам’янка Кіровоградської області. Він походив з давнього козацького роду. Його прадід, Костянтин Прокопович Голий, був учасником національно-визвольних змагань доби Холодноярської республіки. У серпні 1920 року, 15-річним юнаком, він брав участь у знам’янському повстанні проти більшовиків та їхніх продзагонів. Від народження Віктор носив прізвище Голіков, проте пізніше відновив родинне козацьке прізвище — Голий. Навчався Віктор у Знам’янській школі № 1 ім. Т. Г. Шевченка. У 2003 році він здобув освіту в Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, отримавши кваліфікацію «вчитель історії та географії». У 2007 році закінчив Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, ставши «магістром державного управління». З 2007 до 2008 року Віктор працював у Дніпропетровській обласній державній адміністрації на різних посадах. З 2008 до 2009 року служив вчителем історії у своїй рідній школі № 1 у Знам’янці. Від лютого 2010 року по травень 2013 року він працював методистом з питань туризму у Знам’янському міському краєзнавчому музеї. У 2014 році Віктор добровольцем пішов на фронт. Він служив рядовим, був далекомірником зенітного розрахунку 4-ї роти 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області «Рух Опору» ЗС України. Під час виконання бойового завдання Віктор разом із побратимами супроводжував колону бойової техніки, коли вони потрапили у засідку. Ворожий снайпер влучив у колесо їхнього автомобіля та смертельно поранив водія, Миколу Сипченка. Розвернувши зенітну установку, бойовий розрахунок вступив у бій. Ведучи вогонь по супротивнику, хлопці встигли випустити по нападниках понад двісті снарядів, завдавши їм значних втрат. Взявши вогонь на себе, Віктор Голий загинув смертю Героя, врятувавши своїх бойових побратимів, які змогли вибратися з ворожої пастки. 5 вересня, згідно з останнім бажанням Віктора, його поховали на кладовищі у селі Плоске Дмитрівської громади, звідки походила його родина і де спочиває його прадід. У Віктора залишилися батько Анатолій Миколайович, мати Олена Григорівна, молодший брат Сергій, дружина Юлія та син Мирослав, 2013 року народження. За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Віктора Голого було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (15.05.2015). Світла та вічна пам’ять Герою!