13 жовтня 1942 року в Здолбунові сталася трагедія, яка назавжди закарбувалася в історії міста – була здійснена ліквідація гетто, що призвело до зникнення цілої єврейської громади. Особи, які були невід’ємною частиною життя міста – працювали на залізниці, займалися торгівлею, медициною, ремеслами, творили культуру, – були жорстоко розстріляні в урочищі поблизу сучасної вулиці Старомильська.

Цього року, з ініціативи та за кошти Здолбунівського міського голови Владислава Сухляка, було проведено оновлення пам’ятника, розташованого на місці цієї трагічної події. Адже ці події – це не просто сторінка історії, це наша спільна пам’ять. Згадуючи тих, кого забрала війна, ми стверджуємо їхню гідність та визнаємо їхнє місце в нашій спільній історії.

Цю статтю підготував очільник Здолбунівського краєзнавчого музею ім. О. Тищенка, Олександр Чижевський, спираючись на працю Петра Долганова «Життя і загибель єврейської громади Здолбунова».

«Війна триває, і щодня ми усвідомлюємо цінність людського життя. Саме тому сьогодні, в 83-у річницю, надзвичайно важливо згадати подію, яка кардинально змінила Здолбунів: ліквідацію гетто, що відбулася 13 жовтня 1942 року. Цього дня місто втратило цілу національну спільноту — єврейську громаду.

Без цієї спільноти Здолбунів був би зовсім іншим. До війни євреї становили значну частину населення (за даними перепису 1921 року, 1 636 осіб із 9 963 мешканців). Вони працювали в галузях медицини, торгівлі, залізниці, у майстернях та крамницях, роблячи вагомий внесок у міську культуру та економіку. Втрата цієї спільноти – це не лише особиста трагедія для тисяч людей, а й розрив у спадкоємності міської пам’яті та розвитку.

Ранок 13 жовтня розпочався о 4:00: німецька жандармерія під керівництвом Вільгельма Вакера, за участі допоміжної поліції, оточила гетто. Виходи були перекриті, а наказ був стріляти в кожного, хто спробує втекти під час так званої «евакуації» до місця розстрілу. Ця акція була частиною короткотривалого, але скоординованого циклу подій на Волині 13–15 жовтня (Здолбунів – Мізоч – Острог). Здолбунівське гетто проіснувало довше за сусідні, ймовірно, через економічні міркування та використання примусової праці на незавершених будівельних роботах.

Місцем масових розстрілів стали каменоломні поблизу Старомильська (нині на території міста). За свідченнями очевидців, у сам день 13 жовтня в Здолбунові загинули приблизно 1 000 – 1 200 осіб. Загалом у Старомильську загинули близько 1 700 євреїв Здолбунова. Проте, частині людей вдалося врятуватися під час хаосу облав та стрілянини — це також важлива частина правди про той трагічний день.

У контексті історії ліквідації гетто, не можна не згадати роль будівельної фірми «Юнг», яка активно використовувала примусову працю євреїв та місцевих мешканців. Водночас, невелика група людей навколо керівника здолбунівської філії Германа (Фріца) Гребе намагалася використати можливості підприємства, щоб пом’якшити жорстокість режиму та відтермінувати насильство. Історики пов’язують пізнішу (для регіону) ліквідацію гетто саме з незавершеними будівельними проєктами, на яких працювали євреї. Це, звісно, не скасовує факту експлуатації, але свідчить про складність людських вчинків в нелюдських умовах.

У 1967 році в Здолбунові були встановлені два меморіали, зведені за канонами радянської культури в пам’ять про «Велику Вітчизняну війну»: один – на місці розстрілу 7 серпня 1941 року, другий – біля масової могили в Старомильську, де 13 жовтня 1942 року поховано близько 1 700 євреїв Здолбунова. Формулювання написів – «350 радянських громадян» і навіть «около 6 000 мирных граждан г. Здолбуново…» – не згадують єврейську ідентичність більшості вбитих (і завищують кількість у Старомильську), перетворюючи конкретну спільноту-жертву на знеособлену масу «громадян». Така риторика була частиною свідомої політики: радянська пам’ять підкреслювала загальнорадянську ідентичність і уникала акцентування етнічності жертв, аби не посилювати національні ідентичності окремих груп (зокрема, євреїв).

Навіщо ж згадувати про це сьогодні? Тому що йдеться не про «минуле взагалі», а про наше місто, наші вулиці, наш спільний простір. Згадуючи ліквідацію гетто, ми визнаємо втрату спільноти, яка творила Здолбунів; повертаємо імена загиблим і вчимося бачити в кожному людину – незалежно від її національності чи віросповідання. Це має пряме відношення до сьогодення: у країні, яка бореться за свободу, ми будуємо культуру, де панують гідність, правда та відповідальність за збереження пам’яті.”

Post Views:
10