8 липня, минає скорботна річниця – два роки з дня, коли Україна втратила одного зі своїх найвідданіших синів, Дмитра Пержила. Молодший сержант, начальник лінійно-кабельної групи взводу зв’язку, він двічі без вагань ставав до зброї, захищаючи нашу державу від зухвалої російської агресії. Його ім’я навічно вписане в пантеон героїв, що віддали життя за свободу та незалежність рідної землі. Саме в липні 2023 року, під час виконання бойового завдання, наш земляк загинув у районі населеного пункту Ямпіль Донецької області, залишивши по собі біль втрати та невмирущу пам’ять.

Героїчний шлях Дмитра Пержила розпочався задовго до повномасштабного вторгнення. Вперше він долучився до лав захисників у квітні 2014 року, на світанку так званої Антитерористичної операції. Тоді, не вагаючись, він зі зброєю в руках боронив східні рубежі України, демонструючи незламний дух та відданість Батьківщині. Пережите на фронті позначилося на його здоров’ї, і згодом Дмитро Пержило проходив необхідне лікування у госпіталі, проживаючи з родиною в Луцьку. Проте навіть випробування хворобою не зламали його волі до боротьби.

26 лютого 2022 року, лише через два дні після початку повномасштабного вторгнення, Дмитро Петрович знову, як істинний захисник України, добровольцем пішов у військкомат. Цей вчинок є яскравим свідченням його незламного патріотизму та готовності пожертвувати всім заради майбутнього країни. Службу він проходив у складі 100-ої окремої бригади територіальної оборони, яка стала його другою домівкою та бойовою родиною. Спочатку разом із побратимами Дмитро виконував важливі завдання з охорони державного кордону з боку білорусі.

З квітня 2023 року підрозділ, у якому служив Дмитро Пержило, був перекинутий на один із найгарячіших напрямків – у Донецьку область. Це був час інтенсивних боїв, де кожен день вимагав максимальної мужності та професіоналізму. Побратими Дмитра з теплотою та глибокою повагою згадують його як сміливого, досвідченого й надзвичайно відданого воїна. Він був тією опорою, на допомогу якої завжди можна було покластися в найскладніші моменти бою та повсякденного життя. Дмитро ніколи не ховався за чужими спинами, завжди йшов у бій першим, подаючи приклад рішучості та безстрашності. Він був справжнім уособленням патріотизму, відваги та щирої людяності, завжди готовий підтримати та захистити.

Дмитро Пержило був наймолодшим сином у багатодітній сільській родині, де виховувався в дусі поваги до землі та традицій. У скорботі через його втрату залишилися його мати, сестри, дружина, а також син і донька, для яких він був опорою та прикладом. Світла пам’ять про мужнього захисника України залишиться з ними назавжди. Поховали Героя у його рідному селі Літогоща, де він знайшов свій останній спочинок, але його подвиг житиме в серцях українців.

Дмитро Пержило віддав найдорожче, що мав – власне життя. Він зробив це за волю України, за світле майбутнє своїх дітей, за кожного з нас, хто прагне жити у вільній та незалежній країні. Його самопожертва є вічним нагадуванням про ціну свободи. Вічна пам’ять і безмежна шана цьому мужньому Героєві. Герої не вмирають – вони живуть у нашій пам’яті, у наших серцях, у кожному світанку, який настає завдяки їхньому подвигу. Ця війна забирає найкращих, але їхній дух залишається з нами, надихаючи на подальшу боротьбу.