Ми продовжуємо ділитися уривками з книги Івана Кушніренка «Оборонці Гуляйпільського краю», щоб віддати шану героїчним історіям тих, хто продовжує боротьбу за вільну Україну, і вшанувати пам’ять про тих, хто віддав життя за її незалежність. Сьогодні ми представляємо уривок, присвячений Олександру Чистову, сміливому воїну та добровольцю, який свідомо обрав шлях захисника України ще з 2014 року та продовжив боротьбу за вільну та мирну Батьківщину 24 лютого 2022 року, віддавши своє життя, захищаючи Маріуполь. #Оборонці_Гуляйпільського_краюГЕРОЇ ЖИВУТЬ СЕРЕД НАС Хоча про наближення війни говорили, повномасштабне вторгнення застало нас зненацька. Ми вірили, що у ХХІ столітті суверенна держава не розпочне війну без вагомих причин. На жаль, наші сподівання не справдилися. Імперські амбіції «лисого карлика» з північних боліт привели до кривавої бійні. Незвичайний час породжує надзвичайних людей. Вони живуть серед нас, здавалося б, нічим не вирізняючись у мирний час. Але в критичні моменти вони виявляють свою справжню сутність. Героями не народжуються, ними стають ті, хто, незважаючи на особисту небезпеку, думає про захист України, а потім вже про себе, віддаючи все заради свободи. Сьогодні ми розповідаємо про земляка-гуляйпільця, Олександра Ігоровича Чистова, який віддав своє життя за нашу свободу. Його виховувало рідне Гуляйполе. Гуляйполе та Гуляйпілля, що мають славну історію, відомі кожній освіченій людині. У атмосфері, сповненій пам’яттю про земляків-повстанців, і зростав Олександр. Він народився 22 червня 1995 року в родині Людмили Володимирівни та Ігоря Олександровича Чистових, що мешкали неподалік річки Гайчур. Тут, біля річки, він грав у футбол з однолітками, вже з дитинства проявляючи наполегливість у досягненні цілей. «Ще навчаючись у школі №1, він захопився спортом, особливо баскетболом і футболом, мріяв стати військовим», – згадує мати Людмила Володимирівна. «Звідки ця мрія, я не знаю, може, земля гуляйпільська навіяла йому це. Я, звичайно, була проти, і після 11 класу відправила Сашу в Запоріжжя вчитися на електромонтера (батько помер, коли сину було 10 років). Він вчився, але мріяв про армію. Коли помер мій чоловік, Ігор Олександрович, я залишилася сама з трьома дітьми, Саша був наймолодшим, тому й опікувалася ним найбільше. Він закінчив училище, але…» #Оборонці_Гуляйпільського_краюПішов назустріч своїй мрії Коли почалася антитерористична операція (АТО), Олександр добровільно звернувся до військкомату з проханням вступити до лав ЗСУ. Мати була проти, але син йшов до своєї мети. Спочатку він пройшов медичну комісію, потім отримав повістку. Так він опинився у навчальному центрі під Києвом, а потім у фаховому коледжі при військово-морській академії в Одесі. Два з половиною роки навчання пролетіли швидко. Він здобув спеціальність «Інструктор з рятувально-пошукових робіт». Підписав контракт на 5 років і був направлений на сторожовий корабель (фрегат) «Гетьман Сагайдачний». Звідти, головного старшину рятувально-пошукової служби Олександра Чистова перевели на рятувально-пошукове судно (РПС) «Донбас», що базувалося в Маріуполі. Щастя на двох одне Навчаючись в Одесі, Олександр зустрів кохану – Настю, яка стала його дружиною. У любові народилися двоє дітей – Ваня та Гліб. Діти росли щасливими, оточені батьківською любов’ю. Олександр намагався проводити вільний від служби час з сім’єю, бавитися з дітьми. Але серцем він відчував, що наближаються важкі часи. «За два тижні до повномасштабного вторгнення він приїздив у Гуляйполе і просив мене, в разі чого, забрати дружину з дітьми в Гуляйполе, бо сім’я переїхала в Маріуполь», – розповідає мати. 24 лютого 2022 року о 5 ранку син подзвонив та попросив забрати дружину та синів, бо почалася війна. Мати найняла машину і поїхала в Маріуполь. Сім’ю сина вдалося вивезти з обстрілюваного міста. #Оборонці_Гуляйпільського_краю #Війна – це жахлива річ «Ми повернулися в Гуляйполе, а син залишився боронити Маріуполь», – згадує мати. – «З Сашею то був зв’язок, то він пропадав, але до 2 березня ми ще могли дізнаватися про хід бойових дій, у тому числі в Маріуполі». 2 березня зникло світло в Гуляйпільському районі, а з 5 березня почалися обстріли Гуляйполя. 9 березня сім’я вирішила виїхати до родичів у селище Покровське Дніпропетровської області. 13 березня ворожий «прихід» був у дворі матері, а 14 березня Саша отримав черепно-мозкову травму, рятуючи пораненого побратима в районі «Азовсталі». Шпиталь, в якому перебував Олександр, розбомбили, зайшли кадирівці. Олександр міг виїхати з Маріуполя, але залишився боронити місто. Про загибель Олександра рідні дізналися 17 березня. Потім була епопея з виходом азовсталівців, здачею в полон оборонців міста, і рідні довго не могли дізнатися, де тіло сина. Настя, дружина Олександра, доклала багато зусиль, щоб знайти тіло чоловіка. Її намагання увінчалися успіхом. Ворог віддав рештки загиблого, була проведена ідентифікація. Експертиза тривала півроку, і 17 липня 2023 року Героя поховали в Запоріжжі. Тепер щосуботи мати відвідує сина, розповідаючи про своє нелегке життя: «Після Покровського ми поїхали 18 березня 2022 року в Одесу. Тут я прожила з невісткою та онуками рік, а потім вирішила повернутися в рідні місця. Хата моя в Гуляйполі розбита, понівечений фруктовий садок, який ми з тобою, синку, насадили. Розбите житло і дочки Ольги, яка працює медсестрою в психлікарні, а зять Віталій – водій маршрутки. Куди нам повертатися і коли, поки що ніхто не знає. На війні борються з ненависним ворогом мій брат Ігор Яковенко, його сини Максим і Діма. Один під Сумами, інший – під Роботиним. Спи спокійно, синку. Твої хоробрі дії по захисту Маріуполя не залишилися непоміченими. Президент України нагородив тебе орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно)». #Оборонці_Гуляйпільського_краюА твоя дружина Анастасія Олександрівна Чистова 21 березня 2024 року подала електронну петицію на ім’я Президента України, щоб тобі присвоїли звання Герой України (посмертно)» – розповідає мати. Ось її зміст: «Пане Президенте! Прошу вас присвоїти звання Героя України (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, головному старшині, інструктору аварійно-рятувальної команди військової частини А0373-А Чистову Олександру Ігоревичу (22.06.1995 р.н.) Не зважаючи на те, що у моряків була можливість покинути місто, Олександр вивіз свою родину і повернувся до своїх побратимів, які там лишилися. Із честю та гідністю вони разом з полком «Азов» й іншими захисниками боронили цілісність нашої держави та місто Маріуполь. Загинув Чистов Олександр Ігоревич 14 березня 2022 року при обороні Маріупольського торговельного порту під час виконання бойового завдання. Намагаючись врятувати життя своєму побратиму (який зараз знаходиться у полоні) при щільному обстрілу авіації, помер від черепно-мозкової травми, не сумісної із життям. Більше року ми перебували у пошуках і сподіваннях, що сімʼї дадуть поховати Героя з гідністю. Після чергового обміну тіл, було співпадіння ДНК. Героя поховали 15.07.2023 року. Олександр відважно виконав свій обовʼязок громадянина України. До останнього подиху був вірним своїм побратимам та державі. Я пишаюсь своїм чоловіком. А сини-своїм батьком-Героєм, Батьком з великої літери. Олександр усе віддав за нас із вами, за вільну Україну та мир, віддав своє життя, маючи ще стільки планів та нездійснених мрій. Чистов Олександр Ігоревич справжній Герой, який заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно). Уклін та шана Герою. Вічна памʼять. Слава Україні!» «Ось такі наші справи, синок. Я бачу тобі тут не скучно лежати, адже неподалік поховані гуляйпільці Олександр Янушкевич, Сергій Чорний, можливо, ще хтось, я не знаю. Сумно мені, що могил воїнів-захисників щоразу більшає на кладовищах, але я вірю, що ви віддали своє молоде життя недаремно – буде наша Україна вільна і багата на зло ворогам, які зникнуть, як роса на сонці. Одне мене турбує, щоб прийдешні покоління українців пам’ятали якою ціною здобуто волю і перемогу. Хочеться, щоб після війни у відбудованому Гуляйполі на видному місці стояла Алея героїв, які віддали життя за Україну під час російсько-української війни…» – стиха говорить мати з сином і її біль та сльози бачить і чує тільки легкий вітерець, що пролітає над кладовищем і вчуваються їй останні слова сина, сказані 13 березня 2022 року: «Мамчик, збережи Настю і дітей»… 02.04.2024 року Іван Кушніренко Автор надав згоду на публікацію #Оборонці_Гуляйпільського_краю