Прощання з Героєм: Червона Слобода попрощалася із захисником України Максимом Юрченком

«Ми прощаємося із гордістю нашої нації…» – з такими словами настоятель Храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, отець ДИМИТРІЙ звернувся до присутніх під час прощальної церемонії на сільському кладовищі у Червоній Слободі. Село схилило голови перед втратою свого героя – воїна Максима Юрченка, який віддав життя за свободу та незалежність України.

У час війни ми як ніколи починаємо цінувати та розуміти, наскільки дорога наша земля – Україна. Ці воїни, такі як Максим, захищають нас, даруючи можливість жити та розвиватися нашій країні. Отець ДИМИТРІЙ закликав усіх до єдності, щоб тил відчував підтримку, а фронт знав, що його жертви не даремні.

Солдат Максим Сергійович Юрченко, стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу, народився 24 березня 1987 року у селі Червона Слобода. З дитинства Максим був частиною громади, навчаючись у місцевій школі. Після школи служив у ракетних військах Збройних Сил України. Здобувши будівельну спеціальність у Путивльському ліцеї № 9, він обрав шлях захисника, коли це стало необхідним.

У лютому 2023 року Максим був мобілізований до Збройних Сил України. Пройшовши крізь випробування на різних ділянках фронту, він не здавався. Навіть отримавши поранення, він повернувся до своїх побратимів після реабілітації. Його відвага та відданість були прикладом для багатьох.

19 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Висока Яруга Харківського району Максим Юрченко прийняв свій останній бій, відданий військовій присязі на вірність Українському народові. Він загинув, виконуючи військовий обов’язок з оборони та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. З 19 квітня 2025 року він рахувався серед тих, хто безвісти зник, а тепер навіки повернувся додому.

27 квітня 2025 року рідне село востаннє зустрічало свого захисника. «Коридор пошани» пройшов від Храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії вулицями села. Десятки мешканців стали на коліна, щоб віддати останню шану герою. Чуйний, вірний, хоробрий – таким запам’ятають Максима його земляки.

Попрощатися з Максимом прийшли його родина, односельці, однокласники, близькі, знайомі та перехожі. Увесь шлях встеляли весняні квіти, а погода, наче оплакуючи втрату, засипала снігом. Українська весна сумує разом із втратами своїх синів.