Молодший сержант Влад Сентипал – живий приклад незламності та вірності своїй Батьківщині. У свої 28 років він присвятив значну частину дорослого життя захисту України, демонструючи відданість, що заслуговує на глибоку повагу. Його шлях у Збройних Силах України розпочався ще у 2013 році, коли у віці 18 років він свідомо обрав шлях військового, підписавши контракт. Це рішення стало початком його багаторічної служби, сповненої викликів та героїзму.

Уже в 2014 році Влад Сентипал брав участь у перших бойових діях на Донбасі, захищаючи суверенітет України. Він пройшов горнило Дебальцевого, одного з найзапекліших боїв, де проявив мужність та стійкість. Його досвід на передовій сформував його як досвідченого українського військового. Після повномасштабного вторгнення у 2022 році він повернувся до свого рідного 15-го ОГШБ, де продовжував виконувати свій обов’язок. Захисник України пройшов складні та небезпечні напрямки – Запорізький, Донецький і Луганський, де знову зіштовхнувся з жорстокістю війни, але продовжував боротися за свобобу своєї країни.

Наразі, після важкого поранення та численних контузій, які є свідченням його незламного духу, Влад Сентипал продовжує свою військову службу у роті охорони Закарпатського ОТЦК та СП. Цей перехід у тиловий підрозділ не зменшує його внеску у спільну справу захисту. На жаль, в суспільстві існують стереотипи щодо ролі військових у ТЦК (територіальних центрах комплектування), і Влад відкрито говорить про це.

«Зараз населення не завжди належним чином підтримує військових з ТЦК. На жаль, далеко не всі усвідомлюють, що в центрах комплектування служать передусім ті, хто був переведений з бойових частин. Це люди, які пройшли горнило війни, отримали поранення, пережили втрати та зробили величезний внесок у нашу оборону. Не може бути так, що доки я боронив країну на передовій, був героєм для свого народу, а щойно став служити тут – вже, м’яко кажучи, не герой», – наголошує молодший сержант.

Ці слова є важливим закликом до суспільного розуміння. Військові, які служать у ТЦК, часто є ветеранами ЗСУ, які через поранення чи інші обставини не можуть більше виконувати бойові завдання на передовій, але все одно продовжують служити Україні. Їхня роль у мобілізаційних процесах є критично важливою для забезпечення поповнення лав ЗСУ та підтримки боєздатності армії.

Його історія підкреслює, що кожен, хто присвятив своє життя захисту України, заслуговує на повагу та вдячність, незалежно від того, де він несе військову службу. Необхідно пам’ятати, що український військовий – це завжди герой, який бореться за наше майбутнє, незалежно від поточної локації його служби. Розуміння та належна оцінка їхнього внеску є запорукою сильного та згуртованого суспільства, яке підтримує своїх захисників на всіх етапах їхньої служби.