Сьогодні, 2 жовтня, минають 11-ті роковини з дня загибелі хороброго Воїна Романа Миколайовича Бевза, який віддав своє життя за мир, свободу та майбутнє України. Він став першим Героєм Монастирищини, якого громада зустріла «на щиті». А його загибель – першим нищівним ударом, невиліковною раною на наших серцях. Минають роки, але біль втрати не зникає. Пам’ять про Героя залишається у серцях рідних, побратимів і всієї Монастирищини.

Роман Бевз народився 28 липня 1981 року у селі Аврамівка, де пройшли його дитячі та шкільні роки. Закінчив Летичівську загальноосвітню школу. Ще з малих літ наш Герой марив військовою службою, мав лідерські якості, активно займався спортом, найбільше захоплювався легкою атлетикою й підтягуванням на перекладині. Був світлим хлопчиною, здатним утішити та підбадьорити, в разі потреби й захистити. У 1996 році вступив на навчання до Криворізького військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, який закінчив у 1999 році. Роки в ліцеї ще більше дисциплінували Романа і він остаточно вирішив стати військовим. Тож, з вересня 1999 року по червень 2003 року навчався в Одеському інституті Сухопутних військ, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з’єднань) Сухопутних військ» та кваліфікацію спеціаліста військового управління – офіцера тактичного рівня.

Після закінчення військового вишу, з 2003 року по червень 2005 року, обіймав посаду командира навчального взводу – водолазного спеціаліста 73-го морського центру спеціального призначення. У червні 2005 року був звільнений у запас ЗСУ у зв’язку зі скороченням штату.

Наш Герой був гарною людиною: щирим, доброзичливим. Не терпів обману та лицемірства. Завжди стояв горою за правду, справедливість. Роман був дисциплінованим і відповідальним. Ще під час навчання у військовому ліцеї, а далі й інституті, згодом, і під час військової служби, він уміло застосовував здобуті навички і вміння, чітко виконував накази, розуміючи їх суть, вправно використовував військові статути й інші керівні документи. Роман Бевз зростив у собі справжнього Воїна – успішно професійно підготовленого, здатного оперативно вирішувати складні завдання. Він на відмінно проводив заняття особовому складу, досягав високих результатів під час військової служби. В той же час, з легкістю виконував завдання, які потребували організаторських здібностей.

Після звільнення у запас наш Герой будував своє вже цивільне життя. З дружиною Іриною ростили і виховували двох донечок Софію та Марію і сина Ростислава. З початком вторгнення так званих, «зелених чоловічків» і псевдо сепаратистів на територію України нашого Захисника призвали на військову службу. Так як у нього було троє малолітніх дітей: найменшій Марійці ще і двох років не виповнилось, а Софійці, найстаршій, – було лише 5 років, був направлений на службу у місцевий військкомат. Але відсиджуватися в тилу – то було не для Романа. Він зібрав наплічний рюкзак і добровольцем приєднався до Сил антитерористичної операції.

Маючи за плечима гідний досвід військової служби, Роман Бевз був призначений командиром взводу 14-го батальйону територіальної оборони «Черкаси». Він був не просто командиром, а, найперше, наставником, товаришем. Завжди спершу думав про команду. Прораховував кожну дію, кожен крок під час операцій. Мав високе почуття відповідальності та високі моральні якості, із гордістю носив звання офіцера Збройних Сил України. На одному із американських каналів український військовий розповідав про свого командира Бевза і про те, що саме завдяки нашому Герою, його злагодженим діям, розсудливості  цей військовослужбовець, попри відірвані руку та ногу, залишився живим.

На жаль, 2 жовтня 2014 року старший лейтенант Роман Бевз, разом із командою виконуючи бойове завдання, потрапили у ворожу засідку. Нашому Герою вдалось врятувати більшість побратимів, але він сам загинув від кулі снайпера поблизу села Старогнатівка Волноваського району Донецької області.

Поховали Воїна з усіма належними військовими почестями 5 жовтня 2014 року на аврамівському кладовищі.

27 листопада 2014 року, відповідно до Указу Президента України, Героя посмертно нагороджено орденом за мужність ІІІ ступеня. 5 лютого 2015 року у Летичівській школі, де в свій час навчався Воїн, відкрито меморіальну дошку пам’яті Романа Бевза. Також його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у Києві: секція 4, ряд 10, місце 22. 23 серпня 2016 року на території Свято-Миколаївської церкви в селі Нове Місто відкрито пам’ятний знак Героям «Небесної Сотні» і землякам, загиблим в АТО на сході України, на якому викарбовано ім’я Романа. Також на честь Воїна у селах Летичівка та Леськове перейменовано вулиці. 25 серпня 2016 року капелани вручили рідним Героя медаль «За жертовність і любов до України» від Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. 14 жовтня 2019 року батькові Романа – Миколі Миколайовичу передали Подяку Міністерства оборони України. А в серпні 2023 року ім’я відданого Сина України Романа Бевза увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини. Того ж року видано й перший випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Романа. А 26 серпня 2025 року Роману Бевзу посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади».

Сьогодні, у роковини загибелі, вшановуємо Воїна Романа щирою молитвою, добрими словами, запашними квітами, принесеними до місця його вічного спочинку, меморіальних знаків та Алеї Слави.

Роман Бевз назавжди залишиться у наших серцях. Ми схиляємо голови і пам’ятаємо його хоробрість, відвагу і мужність, з якою він захищав нашу державу.

Вічна та світла пам’ять і слава нескореному Герою!

Герої не вмирають!

« повернутися