19 жовтня минають другі роковини із дня загибелі Героя Олександра Григоровича Кудина. Олександр був хоробрим Воїном і, як усі українські Захисники, що пожертвували собою заради порятунку мільйонів, житиме вічно в серцях і пам’яті українського народу. Його подвиг навічно вкарбувався в історію України.

Олександр народився 22 листопада 1986 року в селі Сатанівка у родині Олександри Іванівни та Григорія Микитовича Кудинів. Мав дві старші сестрички, Валентину та Олену, з якими ще змалечку був нерозлучний. Вони піклувалися про нього, а згодом він став їхнім надійним оберегом.

У 1993 році пішов до першого класу Сатанівської школи. Ще зі шкільних років захоплювався написанням віршів та творів. Його світогляд був глибоким, а мислення – значно ширшим за однолітків. Він здавалося, знав відповіді на будь-які запитання, був душею компанії, завжди привітний і готовий прийти на допомогу. Це заслужило йому любов і повагу друзів, багато з яких залишилися поруч із Героєм назавжди. Закінчивши школу у 2004 році, здобув спеціальність водія, розпочавши доросле самостійне життя.

Олександр відзначався працьовитістю та наполегливістю, ніколи не лінувався і не скаржився на життя. Здавалося, йому все вдавалося. Він працював на пилорамі, Уманському пивзаводі, ремонтував автомобілі, трудився у Монастирищенському лісництві, займався ремонтом та будівництвом осель. Багато чого в батьківському домі зроблене його вправними руками.

Молодий, вродливий, з безліччю планів на майбутнє. Його життя було спокійним і розміреним, доки російська орда не вторглася на українську землю. У липні 2022 року, закинувши рюкзак на плечі, попрощавшись із рідними та друзями, він пішов на фронт, пообіцявши повернутись із Перемогою.

Стрілець-снайпер із позивним «Кузьміч», разом із побратимами з 137-го окремого батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, понад рік давав гідної відсічі ворогам. Він брав участь у боях на Вугледарському, Херсонському та інших напрямках. Олександр був надійним побратимом, справжнім Воїном, який завжди йшов у бій першим. Товариші по зброї довіряли йому беззастережно, адже знали, що він завжди прикриє, не підведе і не помилиться. У грудні 2022 року, під час чергового бойового завдання, осколок міни влучив у район серця, але, на щастя, його життя врятував бронежилет.

На жаль, 19 жовтня 2023 року дива не сталося. Того дня, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки Херсонської області, матрос Олександр Кудин загинув. Певний час наш Герой вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього вірили, що Олександр знайдеться, наполегливо розшукували його і зрештою знайшли…

Майже через місяць наш Захисник повернувся додому «на щиті». Поховали нескореного Героя з усіма належними Воїну почестями 16 листопада 2023 року на сільському кладовищі у рідній Сатанівці.

Згодом у місті Монастирище, на Алеї Слави Героїв, поряд із усіма загиблими земляками-Захисниками, увіковічено пам’ять Олександра. Указом Президента України №346/2024 від 4 червня 2024 року нашого Героя посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 18 жовтня того ж року в селі Сатанівка, на Алеї пам’яті загиблим Захисникам-односельчанам, було відкрито меморіальну дошку Олександру. Також у 2024 році видано третій випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрано різноманітні фото, відеоматеріали, історії та спогади про Олександра. А 26 серпня цього року нашому Захиснику посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади».

Сьогодні, у роковини загибелі хороброго Воїна, вшановуємо святу пам’ять нашого Захисника. Пам’ятаймо подвиг Олександра Кудіна.

Світла пам’ять, честь і шана Олександру Кудину, низький уклін за те, що він захищав рідну Батьківщину і кожного з нас. Його ім’я назавжди в наших серцях.

« повернутися