Біль від втрат наших Воїнів не вщухає, залишаючи глибокі рани у серцях. Вони мали б розповідати власні історії про героїчні звершення, ховаючи очі з сором’язливою скромністю, ніби це було просто виконання завдання, а не неймовірний подвиг. Натомість, із невимовним смутком ми переповідаємо їхні життєві шляхи. Сьогодні ми знову вшановуємо світлу пам’ять Андрія Василенка – Героя Монастирищини, який поклав своє життя за нашу незалежність та свободу. Його самовідданість стала символом незламності українського духу.

Сьогодні, 14 липня, минають перші роковини з дня трагічної загибелі нашого відважного Героя, 29-річного Андрія Володимировича Василенка. Андрій – вірний Син Неньки-України, цвіт нашої нації, неперевершений Воїн. Йому б ще жити, мріяти, кохати, ростити дітей під мирним небом рідної землі, піклуватися про матір, ділитися радістю та переживаннями із сестрою. Проте, жорстокий ворог підло забрав його безцінне молоде життя. Андрій Василенко приєднався до лав Небесного Війська, ставши одним із тих, хто вічно оберігатиме нас з висоти.

Народився Андрій Василенко 13 травня 1995 року у мальовничому селі Княжа Криниця. Невдовзі після народження він разом із мамою Марією Іванівною та сестричкою Лесею переїхав до села Шабастівка, де й пройшли його дитячі та юнацькі роки. Змалку цей мужній Захисник був опорою та джерелом життєвої сили для своєї родини. Його щира посмішка та світлий, ніжний погляд завжди наповнювали вірою та наснагою, а велике, сповнене доброти серце, могло розвіяти смуток і зцілити від болю. Андрій та Леся були нерозлучними, як і навчала їх мама з дитинства – одне за одного, одне для одного. Леся була для нашого Героя не лише старшою сестрою, а й другою мамою, вірним другом і мудрим порадником.

У 2001 році Андрій пішов до першого класу Шабастівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9-го класу він вступив до Монастирищенського професійно-технічного училища №25, де здобув фах «електрогазозварювальника та водія автотранспортних засобів». У нього було багато планів на життя, він не терпів бездіяльності, адже розумів, що для досягнення цілей потрібно завзято працювати, не гаючи часу. Отримавши технічну освіту, Андрій Василенко відразу влаштувався зварювальником у фермерське господарство «Юлія». У 2019 році був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. З армії Андрій повернувся загартованим і впевненішим у собі, але не встиг його організм відпочити від тягот служби, як довелося знову стати на захист Батьківщини, адже розпочалася повномасштабна війна.

12 травня 2022 року, за день до свого 27-річчя, наш Герой був мобілізований на військову службу. Знову одягнувши берці, закинувши рюкзак на плечі та міцно обійнявши маму і сестричку, Андрій вирушив захищати Україну. Спочатку він служив в одній із військових частин на Уманщині, а у березні 2024 року був переведений до 3-ї окремої штурмової бригади. Разом із побратимами наш Герой, обіймаючи посаду командира машини, мужньо протистояв окупантам на Донецькому, Харківському та Луганському напрямках. Його хоробрість, незламна віра в Перемогу додавали сил рідним і надихали товаришів по зброї. Андрій Василенко завжди з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок, ніколи не скаржився, вмів вислухати та підтримати. Він був справжньою Людиною, яких, на жаль, так мало.

Ще під час служби на Уманщині наш хоробрий Воїн зустрів дівчину, з якою мріяв створити сім’ю та прожити довге щасливе життя. Вони навіть призначили дату весілля, але Андрія не відпустили з військової частини, а напередодні, під час виконання бойового завдання, він зазнав поранення. Тож реєстрацію шлюбу довелося перенести на невизначений термін. Проте, вони не втрачали надії, мріяли та вірили, що незабаром одружаться, будували плани на майбутнє, з нетерпінням чекали закінчення війни. Але, на превеликий жаль, цьому не судилося здійснитися.

Після отриманого поранення та курсу лікування, 29 червня того ж року наш Герой повернувся на службу до своїх побратимів. Однак, вже 30 червня, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нововодяне Луганської області, звільняючи мирну українську землю від загарбників, наш відважний Воїн Андрій Василенко отримав важке поранення. Протягом двох тижнів лікарі відчайдушно боролися за його життя, але рани виявилися непереборними, і 14 липня 2024 року його хоробре серце зупинилося назавжди.

Старшого солдата Андрія Василенка поховали з усіма військовими почестями 17 липня 2024 року на Летичівському кладовищі. Згодом ім’я мужнього Захисника було увіковічнено на Алеї Слави Героїв Монастирищини, де його пам’ять житиме вічно.

Сьогодні, у роковини загибелі, ми вшановуємо Воїна Андрія щирою молитвою, добрими словами та запашними квітами, принесеними до місця його вічного спочинку та Алеї Слави Героїв. Його жертовність є нагадуванням про високу ціну, яку ми платимо за свободу, і про безмежну вдячність, яку ми відчуваємо до таких Героїв.

Низький уклін і вічна, світла пам’ять Герою Андрію Василенку!

Герої не вмирають!

« повернутися