Війна, розв’язана російським агресором, продовжує виснажувати нашу країну, але водночас виявляє неймовірну силу духу та хоробрість наших людей-героїв. Це ті, хто, незважаючи на страх, біль і втому, готові віддати найцінніше – власне життя – заради захисту інших. Справжні герої народжуються не просто так; ними стають у моменти найбільших випробувань, коли доля країни висить на волосині. Після своєї смерті вони не зникають, а продовжують жити у вдячній пам’яті поколінь, отримуючи вічне життя в Царстві Небеснім. Пам’ять про кожного полеглого героя є священною для України.

Олександр Томашевський – один із таких наших незламних героїв. Він віддав своє життя у жорстокому бою, захищаючи мільйони незнайомих йому людей. Його пожертва дозволила нам і його власній доньці зустріти мирний світанок, сподіваючись на вільне майбутнє. Історія Олександра Томашевського є прикладом безмежної самопожертви заради Батьківщини та її громадян.

Народився Олександр 16 лютого 1978 року в мальовничому місті Умані. У 1984 році він пішов до першого класу місцевої школи №8, де здобував початкову освіту. Після закінчення 9-го класу його життєвий шлях привів до дідуся й бабусі в село Корсунка Тальнівського району, що нині входить до Звенигородського району. Там Олександр вступив до профтехнічного училища, де опанував важливу професію тракториста. Цей вибір був не випадковим, адже він щиро любив працювати на землі – вирощувати, обробляти та дбати про неї. Після завершення навчання, у 1996 році, Олександр Томашевський був призваний до лав Збройних Сил України для проходження строкової військової служби, де набув першого досвіду у військовій справі. Повернувшись з армії, він продовжив жити у дідуся й бабусі та влаштувався до місцевого колгоспу, працюючи трактористом-комбайнером. Хоча ця робота була важкою, особливо під час жнив, вона була йому до душі, адже дозволяла залишатися близьким до рідної землі.

У 2007 році наш герой зустрів свою майбутню дружину Валентину, а вже через три роки, у 2010 році, в їхній родині народилася донечка Даринка. Ця маленька сонячна дівчинка повністю полонила серце батька. Його дні були наповнені думками про доньку, а роки невпинно минали у щоденних клопотах, праці та сімейній рутині. Кожен день Олександра був присвячений турботі про родину.

Останнім часом Олександр жив і працював у Вишгороді на Київщині. Звідти, у грудні 2024 року, він був мобілізований на службу до лав Збройних Сил України, аби стати на захист своєї країни. Після інтенсивного військового навчання він служив стрільцем 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти військової частини А7127. Разом із побратимами Олександр Томашевський мужньо давав відсіч ворогам. Він був відомий своєю товариськістю, життєрадісністю та умінням підбадьорити товаришів по зброї, що було вкрай важливо в умовах бойових дій.

17 червня 2025 року, під час штурмових дій російських збройних формувань на позиції Сил Оборони України, сталося непоправне – зв’язок із Олександром зник. З того дня наш герой вважався зниклим безвісти. Лише через одинадцять днів, 28 червня, тіло Олександра вдалося евакуювати та опізнати. Було підтверджено, що солдат Олександр Томашевський загинув 17 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області, поклавши своє життя за свободу України.

Олександр провів у війську лише півроку, але за ці шість місяців він встиг зробити більше, ніж багато хто за все життя. Своєю відвагою, непереборною мужністю та наполегливістю він захищав мільйони українців, звільняв рідну землю від окупантів та віддав найцінніше – своє життя – заради того, щоб жила його донька, щоб жили всі ми, вільні та незалежні. Пам’ять про Олександра Томашевського назавжди залишиться в серцях українців.

Сьогодні, 4 липня, Воїна з глибокою вдячністю та невимовним болем зустрічала Монастирищина. Його остання дорога до місця вічного спочинку була встелена живими квітами, обабіч майоріли державні прапори, а в руках вдячних мешканців громади, які навколішки зустрічали свого героя. Це було щире вираження пошани до Олександра Томашевського.

Поховали Захисника Олександра Томашевського на цибулівському кладовищі, де він знайшов свій вічний спочинок. Востаннє Олександру були віддані військові почесті згідно з традиціями. Рідним героя, зі словами глибокої вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Державний Прапор України, яким була вкрита домовина. Цей символічний жест підкреслив його найвищу жертву. На честь солдата Томашевського Олександра Сергійовича небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют – знак військової шани та вічної пам’яті.

Висловлюємо щирі та глибокі співчуття донечці Даринці, дружині Валентині, мамі Світлані Петрівні, сестрі Аллі, племінниці Інні та всім рідним і близьким Героя. Війна забрала частину вашої душі, залишивши по собі нестерпну біль, яка, можливо, ніколи повністю не стихне. Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час, допомагаючи пережити цю втрату.

Вічна і світла пам’ять Олександру Томашевському – Воїну, який жив і помер, захищаючи Україну та її майбутнє. Його подвиг назавжди вписаний в історію нашої країни.

« повернутися