Знову біль і скорбота огортають наші серця. Кожна втрата на цій жорстокій війні – це невимовна рана для всієї країни. Україна знову прощається з одним зі своїх найхоробріших синів, воїном, який віддав життя за мирне небо над нашими головами – Юрієм Петровичем Кірієнком. Його відвага стала прикладом для багатьох, а його жертва – нагадуванням про ціну, яку ми платимо за свободу.

Юрій Кірієнко був не просто солдатом, він був уособленням незламності духу. Він захищав нас, вірив у світле майбутнє, за яке боровся, і вчив цінувати кожну мить життя, адже сам ризикував найціннішим. Він пройшов найважчі випробування війни, прикриваючи побратимів та захищаючи мирне населення від ворога. Прощання з ним у Монастирищині було сповнене гірких сліз, приспущених прапорів та військових почестей. Війна забрала у громади її сина, змусивши землю битися у скорботі над домовиною, а повітря – пронизати залпами військового салюту.

Юрій Кірієнко народився 2 лютого 1970 року. Його дитинство та юність пройшли у місті Шпола Черкаської області. Отримавши професійну освіту, він розпочав трудовий шлях механізатором у колгоспі села Петраківка. Завжди відзначався працьовитістю, відповідальністю та доброзичливістю, чим завоював глибоку повагу серед колег. Навіть у складні життєві моменти Юрій демонстрував стійкість, адаптуючись до обставин і не здаючись перед труднощами.

Згодом життєва доля привела Юрія до Монастирищини, до села Цибулів. Тут розпочався новий етап його життя. Працюючи спочатку у місцевому колгоспі, а згодом водієм у Цибулівській дільничній лікарні, він продовжував демонструвати свою надійність. У 2015 році Юрій одружився з Ларисою, і разом вони будували спільне життя, сповнене мрій і надій.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році, Юрій Кірієнко, відчувши поклик серця, став добровольцем Збройних Сил України. Він обрав шлях захисника, ставши водієм взводу бронетранспортерів у 2-й штурмовій роті 2-го штурмового батальйону 425-го окремого штурмового полку «Скала». Понад три роки він невтомно боровся на найгарячіших точках фронту. Його сталева броня захищала його тіло, але його серце було сповнене віри у перемогу та звільнення України від ворожої навали.

12 вересня 2025 року, під час виконання важливого бойового завдання поблизу населеного пункту Новоекономічне на Донеччині, наш нескорений Герой, старший солдат Юрій Кірієнко, з честю виконавши свій обов’язок, загинув смертю хоробрих. Його подвиг назавжди вписаний в історію боротьби за незалежність України.

23 вересня наша громада з невимовним сумом провела Юрія Кірієнка в останню путь. Рідні, друзі, побратими, священнослужителі та мешканці Монастирищини зібралися, щоб віддати шану мужньому земляку. Ми попрощалися з воїном, який став щитом для своєї країни.

Старшого солдата Юрія Кірієнка поховали з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі у Цибулеві. Триразовий збройний салют, Державний Гімн України та Державний прапор, що огортав домовину, стали символом вічної пам’яті про його подвиг. Військові передали рідним прапор – знак безмежної вдячності народу України.

Глибокі співчуття родині: дружині Ларисі, донькам Людмилі та Яні, усім близьким. Нехай Господь дарує вам сили пережити цю непоправну втрату. Вся громада розділяє ваше горе.

Юрій Кірієнко – справжній Герой, приклад патріотизму та відваги. Його пам’ять житиме в наших серцях, а його подвиг надихатиме майбутні покоління.

Український народ у вічному боргу перед своїми Героями!

Вічна пам’ять і низький уклін Герою!

Герої не вмирають!

« повернутися