Мої «місійні» поїздки: духовна подорож на Закарпаття.
Як священнослужитель на пенсії, я обираю поїздки відповідно до внутрішнього натхнення, керуючись благодаттю, а не законом. Моя місія — нести Євангеліє людям. Особлива угода з Богом, укладена після серйозної операції на серці у 2015 році, звучить так: «Не вмру, а житиму і розказуватиму про діла Господні» (Пс. 117:17). Вже десять років Господь дає мені можливість виконувати це.

Запрошення від отця Івана Ісайовича, настоятеля храму Успіння Пресвятої Богородиці в смт. Середнє на Закарпатті, стало поштовхом до подорожі. Нові місця подарували незабутні враження та глибше розуміння потреб нашої Церкви. Особливо вразило зображення Тризуба з Хрестом на церковних парканах, що символізує єдність після Хрещення Русі-України. Клімат, хоч і вологий, нагадує запорізький, але температура до 36 градусів за Цельсієм створювала певні випробування під час ночівель через відсутність кондиціонерів. Вечірня та Утреня проходили церковно-слов’янською мовою, і отці чудово володіли текстами та співом.

Храм, хоч і новозбудований, має архітектурний стиль, характерний для Закарпаття: два куполи спереду та баня по центру з трираменним хрестом. Важливо відзначити, що храми Московського Патріархату мають хрести зі скісною перекладиною, що полегшує їх розрізнення. Їхня значна кількість у цьому регіоні викликала здивування.

Територія навколо церкви – це справжня історія. Тут розташовані могили січових стрільців, місцевих воїнів, які загинули на полі бою, з їхніми портретами. Також є барельєфи Блаженного Священномученика владики Теодора Ромжі, якого отруїли спецслужби, і він помер у Мукачеві 1 листопада 1947 року у віці 36 років. Також вшановано барельєфами владику Олександра Хіру, ісповідника віри, та трьох священників: Уйгелі Йосипа, Лелекача Івана і Тилищака Андрія.

Під час літургії тропарі виконувалися українською, а кондаки – церковно-слов’янською мовою. Проповідь виголосив я. На богослужінні були присутні близько дев’яти священників, включно з монахом-францисканцем та отцем Андрієм Копистинським з Донецького екзархату. Храм був переповнений людьми. Сестри святого Йосифа, сестра Йосафата і сестра Лаврентія, разом з дітьми з сиротинця, також брали участь. Після служби відбувся традиційний обхід церкви з читанням Євангелій та окропленням святою водою, після чого була спільна трапеза.

Кожен регіон має свою унікальну культуру. Рівень життя, судячи з будинків, тут вищий за середній. Важко оцінити духовність за короткий термін, але люди привітні та радісні. Вони менше відчувають тягар війни, ніж жителі Сходу України. Тому я закликав до посилення молитви, особливо вдома, спільно всією родиною.

Нас єднає віра в Бога та усвідомлення Вселенської Церкви, що робить нас однією великою родиною. Нехай Боже благословення перебуває з усім українським народом. Амінь