Міжнародний день корінних народів світу — це не лише символічна дата, а й важливий інформаційний привід для підсилення голосу корінних народів України та привернення уваги до ситуації в окупованому Криму. Цей день дозволяє фокусувати суспільну і міжнародну увагу на тих процесах, які рф намагається приховати або спотворено висвітлити: репресіях, витісненні ідентичності, знищенні культурної спадщини, зникненні мов і системній русифікації. російська федерація послідовно витісняє з публічного простору національне питання, стираючи ідентичність, паралельно просуваючи ідею “єдиного російського народу” — як у самій росії, так і на окупованих територіях. Саме 9 серпня варто говорити про громадян, які живуть під окупацією, чинять спротив і потребують підтримки.

20 лютого 2014 року Росія розпочала процес тимчасової окупації Криму, згодом спробувавши легітимізувати свої дії через так званий “референдум” 16 березня, який міжнародна спільнота визнала нелегітимним, зокрема, в межах резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року.

Історія утисків української та кримськотатарської ідентичності в Криму має глибоке коріння — ще з часів Російської імперії та особливо радянської доби, коли владою активно проводилась політика русифікації, включно з масовим перейменуванням населених пунктів, знищенням пам’яток та витісненням рідних мов. З початком тимчасової окупації Кримського півострова у 2014 році ці процеси набули нової, ще більш агресивної форми. Корінні народи України зіштовхуються із систематичними порушеннями прав. Окупаційна адміністрація використовує російське законодавство, яке поширила і на тимчасово окуповану територію і на громадян, які там проживають, для придушення інакодумства, а багатьох українців і кримських татар окупанти примусово депортували або змусили покинути півострів. Послідовне витіснення будь-яких згадок української та кримськотатарської ідентичності веде до знищення культурної спадщини, включаючи перейменування топонімів, нищення кримськотатарської літератури та привласнення культурних об’єктів, які видаються за “російські”. Мілітаризація Криму перетворила півострів на військову базу, а екологічна деградація та експлуатація ресурсів погіршують умови життя.

Теми, які важливо висвітлювати цього дня:

• Системні репресії окупантів проти корінних народів України:

Окупаційна адміністрація в Криму здійснює політичні переслідування, фабрикує справи проти активістів, журналістів і релігійних діячів. Затримання, катування, викрадення — все це стало повсякденністю в умовах російської окупації. Реальні історії жертв дозволяють показати масштаби насильства — не абстрактно, а через долі конкретних людей.

• Культурна асиміляція і русифікація:

Під виглядом “захисту традицій” рф впроваджує політику системного витіснення кримськотатарської, караїмської та кримчацької ідентичностей. Освітні програми переписуються, українська та кримськотатарська мови фактично витіснені із освітніх програм для вивчення у закладах освіти, національні символи та свята — забороняються або маргіналізуються.

• Знищення культурної спадщини:

Після окупації Криму російська федерація цілеспрямовано знищує культурну спадщину півострова, прикриваючись так званою “реставрацією”. Найбільш показовий приклад — Ханський палац у Бахчисараї: без участі фахівців “будівельники” замінили історичні покрівлі на сучасні матеріали, дерев’яні балки — на металеві конструкції, що спричинило тріщини у стінах; фрески змивали струмом води під тиском, а проводку врізали в автентичні мури. Подібне варварство торкнулося й інших об’єктів. Музей Лесі Українки в Ялті після т.з “реставрації” реорганізували: українську експозицію ліквідовано, будівлю інтегровано до музею, присвяченого російським діячам.

Херсонес Таврійський перетворено на політичний інструмент: знищено археологічні шари, зведено нові амфітеатри, монастир і музей “Криму і Новоросії”, що просуває наратив про “колиску російської державності”. росія послідовно нищить або перекручує ті елементи культурної спадщини, які пов’язані з українською державністю чи кримськотатарською ідентичністю, паралельно насаджуючи власні імперські міти. Ці дії грубо суперечать міжнародному праву. Як держава-окупант, РФ зобов’язана згідно з IV Женевською конвенцією 1949 року та Гаазькою конвенцією 1954 року охороняти захоплені культурні цінності, а не нищити та вивозити їх.

• Мілітаризація півострова:

Крим перетворено на військову базу, окупанти розміщують по всій території півострова додаткові об’єкти окупаційних військ, військову техніку та інше. Мілітарний контроль, тиск на родини військовозобов’язаних, використання освітніх програм для підготовки “майбутніх солдатів” в межах так званого “військово-патріотичного виховання” — усе це спрямоване на максимальне залучення місцевого населення до лав окупаційних військ для участі в агресивній війні проти України.

• Спротив і гідність:

Попри тиск, представники корінних народів України чинять ненасильницький спротив: зберігають мову, традиції, релігію. Вони створюють культурні простори, власні освітні та медійні ініціативи, ведуть цифрову боротьбу за правду. Кожна вишивка на фесі, кожен урок кримськотатарської мови — це форма непокори окупації. На території півострова також діють рухи спротиву: “Жовта Стрічка”, “Кримські бойові чайки”, “АТЕШ”, “Зла Мавка”, які поширюють листівки, збирають дані про окупантів і колаборантів, фіксують військову активність, документують порушення прав людини й здійснюють інші види супротиву окупантам. Крім мирного спротиву, тисячі мешканців Криму, в їх числі і кримські татари, захищають Україну зі зброєю в руках. Вони служать як у регулярних підрозділах ЗСУ, так і в добровольчих батальйонах, зокрема у “Крим”, “імені Номана Челебіджіхана” та інших.

Станом на 23 червня 2025 року щонайменше 220 осіб перебуває в ув’язненні через політично вмотивовані переслідування, організовані окупаційною адміністрацією росії в Криму. З них 133 — представники кримськотатарського народу, яких безпідставно звинувачують у “тероризмі” чи “екстремізмі”. Ці репресії є частиною свідомої політики, спрямованої на придушення будь-якого опору, обмеження основних свобод і витіснення корінного народу з його історичної батьківщини.

До того ж станом на 17 липня 2025 року зафіксовано щонайменше 1472 справи, передані до так званих “судів” за статтею 20.3.3 КпАП рф, яка передбачає відповідальність за так звану “дискредитацію збройних сил рф”.

У 1340 випадках уже винесено вироки у вигляді штрафів або інших покарань, тоді як 55 справ залишаються на розгляді. росія нормалізує насильство, а майже кожна друга особа, яка зазнає переслідування в окупованому Криму за проукраїнську позицію — жінка.