НАВІКИ В ПАМ’ЯТІ…

Обухівська громада провела сьогодні в останню путь мужнього воїна, патріота, оператора відділення безпілотних авіаційних комплексів, взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти 71-ої окремої єгерської бригади Артема Уса. Кожен день боротьби за Україну — це новий виклик для держави і для кожного з нас. Ми тримаємося. Ми стоїмо, бо нас захищають наші воїни. Саме завдяки таким мужнім людям, як Артем, Україна не зламалася, а продовжує боротьбу. Наші захисники дають нам право жити, мріяти та вірити, що одного дня на українську землю зійде мир. Кожна втрата — це біль для всієї громади та ще одна гірка рана на серці нашої країни. Але водночас це і нагадування, що наша свобода має високу ціну.

Артем Ус Юрійович народився 27 лютого 1994 року в місті Узин Київської області. Там він навчався у місцевій школі, після закінчення якої вступив до Білоцерківського механіко-енергетичного технікуму, де здобув спеціальність «Технічне обслуговування і ремонт устаткування підприємств машинобудування».

Його трудовий шлях розпочався на меблевому виробництві у Білій Церкві, а згодом він працював на м’ясокомбінаті у рідному місті Узин. Артем був щирою, доброю та справедливою людиною. Він обожнював тварин, мріяв про собаку, завжди довіряв людям і був готовий прийти на допомогу. Для своєї матері він був найкращим сином.

У 2018 році сім’я Артема переїхала до Обухова, а з травня 2025 року оселилася в селі Германівка. З перших днів повномасштабного вторгнення Артем долучився до лав територіальної оборони. У лютому 2025 року він був мобілізований до Збройних Сил України. Артем пройшов навчання у підрозділі «Азов» — місці, де він завжди мріяв служити. Він був щиро патріотично налаштований, готовий до боротьби за свободу своєї держави.

Після навчання у Житомирській бригаді, вже 23 квітня 2025 року Артема передислокували до бойової частини на Покровський напрямок, а згодом — на Сумщину. Він постійно підтримував зв’язок із мамою, намагаючись водночас оберігати її від тривог і хвилювань. На жаль, 15 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Писарівка Сумського району життя мужнього воїна обірвалося… Артем загинув як справжній захисник України.

Сьогодні ми схиляємо голови у глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття його матері — Наталії Миколаївні, вітчиму Олександру В’ячеславовичу та його родині, дядькові й хрещеному Володимиру Михайловичу, бабусі Людмилі Василівні, дідусю Михайлу Федоровичу, сестрі Людмилі, братові Дмитру, усім рідним, друзям і побратимам. Світла пам’ять про Артема назавжди житиме у серцях тих, хто його знав і любив. Ми пам’ятаємо, якою ціною виборюється право України на свободу і незалежність. Нехай душа мужнього воїна знайде вічний спокій. Царство небесне, шана і вічна честь Герою!