НАВІЧНО У СТРОЮ: Згадаймо Героя Геннадія Курманенка

Страшна, пекуча звістка про загибель прийшла з фронту, залишивши глибокий слід скорботи у Захарівській громаді. Цей важкий день запам’ятався нестерпним болем та усвідомленням непоправної втрати. Ми проводжаємо в останню путь нашого земляка, 30-річного воїна Геннадія Вікторовича Курманенка, справжнього патріота, який віддав своє життя за мирне майбутнє України.

З квітами та Державними Прапорами, навколішки, зі сльозами на очах, мешканці громади зустрічали на щиті Героя. Це був акт найвищої шани воїну, який боровся за наше завтра. Геннадій Курманенко, як справжній український Боєць, ціною власного життя відстоював свободу та територіальну цілісність нашої країни, хоробро протистоячи ворогу.

Народившись першим сином у люблячій родині Тетяни та Віктора Курманенків, Геннадій здобув чудову освіту, закінчивши Захарівську школу та місцеве ПТУ-47. Під керівництвом батька він опановував чоловічі ремесла, а материнська любов і турбота сформували його як порядну, чесну та справедливу людину. Геннадій виріс справжнім українським козаком – майстровитим, вмілим, добрим та привітним юнаком.

25 червня 2022 року Геннадій був мобілізований. Служачи оператором відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, він з надзвичайною майстерністю та влучністю нищив ворога. За три роки служби він постійно вдосконалював свої навички, прагнучи наблизити перемогу та звільнити Україну від загарбників. Разом із побратимами він брав участь у рейдах, ліквідовуючи окупантів, знищуючи ворожу техніку та зриваючи плани противника. Війна загартувала його характер, зміцнила переконання та перетворила на відважного воїна. Старший солдат Курманенко відзначався не лише відмінною службою, а й несамовитою боротьбою з ворогом, за що неодноразово отримував подяки від командування.

День, коли телефон сина вперше не відповів, став страшним передвісником біди для його матері, Тетяни Олексіївни. Постійні переживання за чоловіка та сина, які перебували на фронті, стали невід’ємною частиною її життя. Та той вівторок, 22 липня, закарбувався в пам’яті пекучим болем, адже саме в цей день Геннадій загинув, виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Ступочки на Донеччині.

Сьогодні громада прощалася з Героєм. У скорботі батьки ховали свого сина, братик і сестричка не могли змиритися з його втратою, а кохана Алінка навік прощалася зі своєю половинкою. Нещодавно Геннадій освідчився Аліні, познайомив її з батьками. Всі були щасливі, бачачи їхнє кохання, яке, здавалося, зміцнила сама війна, навчивши цінувати кожну мить. Їхні почуття були безмежні.

Плач та горе охопили кожного присутнього. Україна щодня втрачає своїх синів, адже війна невблаганно забирає життя. Втрати, біль, жахи смертей – це реальність, з якою стикаються тисячі родин.

«Немає слів, які могли б розрадити таке горе», – промовив Олексій Осійчук на цвинтарі. Він висловив щирі співчуття батькам, братику, сестричці, нареченій та побратимам Геннадія. «Загинув Геннадій за мир в Україні, за кожного з нас, за майбутнє наших дітей. Його жертовність не буде забута», – додав він. Настоятель захарівського храму Успіння Пресвятої Богородиці, отець Роман, у своїй проповіді наголосив на найвищій любові – відданості життя за друзів.

Державний прапор, урочистий гімн та військова почесть – це лише невелика частка шани, яку громада висловила Герою. Останній військовий салют, немов розірвавши небо, нагадав про високу ціну свободи та незалежності України. Ми вистоїмо. Ми переможемо. Бо наші захисники б’ються за майбутні покоління, за щасливе життя, волю та свободу.