Важкий, спекотний, траурний день для Захарівщини.

Як боляче ятрять і нестерпно обпікають смертельні звістки з фронту!

Як незмірно важко нести домовину молодого і гарного юнака!

Як моторошно проводжати в небеса молодий розквіт і надію української нації!!

Допоки? За що? Чому? Лиш за те, що ми – українці!

Сьогодні провели усією громадою в останню дорогу Героя-земляка, молодого і мужнього красеня, вірного сина України, 30-річного воїна Геннадія Вікторовича Курманенка.

Із квітами і Державними Прапорами, навколішки і слізно зустрічали на щиті Героя жителі громади, виказуючи останню достойну шану воїну, який боровся за мирне завтра кожного з нас. Справжній український Боєць ціною власного життя відстоював життя людей та свободу для нашої країни, відчайдушно і хоробро бив ненависного ворога!

Народився Геннадій першим жаданим синочком у молодого подружжя Тетяни і Віктора Курманенків. Успішно закінчив Захарівську школу та місцеве ПТУ-47. Батько навчав чоловічих наук, мати щедро огортала любов’ю і теплом. Тому й виріс справжнім чоловіком, українським козаком – чесним, справедливим, майстровитим, вмілим, добрим і привітним юнаком.

Мобілізований 25 червня 2022р., оператор відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 3 штурмового батальйону Курманенко вміло і прицільно нищив ворога. Впродовж трьох років швидко навчався мистецтву бою, набирався знань й талантів аби наблизити Перемогу, очистити Україну від агресора. Це він з побатимами в рейдах успішно ліквідовували окупантів, трощили ворожу техніку та зривали плани росіянців. Роки війни загартували, зміцнили переконання, відшліфували характер Геннадія. Щирий і добрий душею, відважний, сміливий за характером, старший солдат Курманенко ніс службу не просто справно, а люто бився з ворогом, за що неодноразово мав Подяки від командирів.

…Телефон любого синочка вкотре не відповідав. Неспокійно стало на душі у матері, защеміло серце. Тетяна Олексіївна, в житті сильна і відважна жінка, гонила погані думки. І чоловік, і синок – на фронті, то ж постійні переживання і психологічна напруга стала її другим єством. Але той вівторок закарбувався пекучим болем і вічним страхом.

22 липня, на жаль, сталося непоправне, виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Ступочки Краматорського району Донецької області, Геннадій загинув.

Сьогодні зчорнілі від горя батьки ховали сина, братик і сестричною не сприймали смерті брата, кохана Алінка навік прощалася зі своїм любим. Не так давно Геннадій освідчився і зробив пропозицію «руки і серця», познайомив її із своїми батьками. Усі раділи і тішились, впевнились, що їх кохання вічне, війна зміцнила почуття, навчила берегти і цінувати. Геннадій і Аліна були такі безмежно щасливі у взаємному великому коханні! Були…

Громада прощалася з Героєм – люди плакали навзрид, здавалось, що горю немає меж.

Україна щодня оплакує своїх загиблих захисників, бо війна забирає сотні життів.

Втрати… Болючі втрати… Горе… Жахи смертей і каліцтв…

«Немає таких слів, які змогли би розрадити горе гарної і дружної родини. Усією Захарівською громадою щиро співчуваємо батькам Віктору Івановичу та матері Тетяні Олексіївні, братику та сестричці, нареченій, друзям і товаришам, фронтовим побратимам. Загинув Геннадій за мир в Україні, за кожного з нас, за світле майбутнє своїх ненароджених дітей. Бракне слів, перехоплює подих від гіркоти втрати, від сердечного щему… Кріпіться і мужайтесь…Хай Господь додасть вам сил і терпіння перенести величезне родинне горе. Честь і шана Герою! Герої не вмирають!» – виголосив Олексій Осійчук в прощальному слові на цвинтарі села.

Чин похорону здійснив настоятель захарівського храму Успіння Пресвятої Богородиці отець Роман і в проповіді особливо підкреслив, що немає більшої любові у світі, аніж віддане життя за друзів своїх…

Державний жовто-блакитний стяг, відданий батькам на вічний спомин про подвиг їх хороброго сина-Героя, урочистий спів державного Гімну України та військова Подяка – ось та невелика часточка до великої шани Герою. Останній військовий салют побратиму ніби розірвав небо і свідомість кожного присутнього думкою про високу ціну права на життя, волю та незалежність української нації.

Ми вистоїмо. Обов’язково! Україна переможе. Бо її захисники б’ються і кладуть свої життя заради дітей і онуків, за всі наступні покоління, за щасливе життя, волю і свободу.

« повернутися