Надія Гриценко та Маріан Колошин разом з двома дітьми жили, мріяли про майбутнє та будували його. Як і мільйони українців, вони мали роботу, друзів і родину – звичне, спокійне життя в рідному Донецьку. Але 2014 рік став переломним моментом, який розділив їхнє життя на «до» та «після», принісши з собою випробування та зміни, яких ніхто не очікував.

З кожним днем ставало все важче, не тільки через постійні обстріли та окупацію, але й через слова, що ранили глибше, ніж кулі. “Вони бандерівці”, “вони за Україну” – ці звинувачення лунали від тих, кого ще вчора вважали близькими людьми та друзями. Коли розумієш, що твоя любов до Батьківщини стає вироком, єдиний вихід – покинути все. Ця родина, як і багато інших, зібрала найнеобхідніше, залишивши все нажите, і вирушила у невідомість, шукаючи порятунку. Вибору, куди їхати, практично не було – рідні залишилися на окупованій Донеччині. Пирятин став їхнім новим притулком, місцем, де вони знайшли прихисток, хоча спочатку потрапили туди випадково. Саме тут, у новому місті, вони віднайшли спокій та отримали можливість почати життя з чистого аркуша, незважаючи на всі труднощі, з якими зіткнулися.

Минуло десять років, сповнених випробувань та надії. Діти виросли, мужнішаючи з кожним днем, чоловік Надії захищає Україну в лавах Збройних Сил України, демонструючи справжню відвагу та патріотизм. Сама Надія, використовуючи свій досвід та співчуття, працює фахівцем із супроводу ветеранів, допомагаючи тим, хто віддав своє здоров’я та життя за свободу України. Вона надає їм підтримку, розуміння та необхідну допомогу, демонструючи приклад незламності духу та відданості своїй справі.

Донецьк усе ще живе в їхніх серцях, як спогад про мирне та щасливе минуле. Мрія, яка об’єднує родину, – знову пройтися рідними вулицями під жовто-блакитним стягом, відчуваючи гордість за свою країну. Вони вірять, що цей день обов’язково настане, вірять у перемогу та світле майбутнє України, незважаючи на всі труднощі та виклики, які зустрічаються на їхньому шляху. Їхня історія – це приклад стійкості, любові до України та віри в краще, що надихає та дає сили жити далі.