Прапор Надії сьогодні гордо майорить як новий національний символ України, уособлюючи незламну підтримку наших мужніх військових та цивільних громадян, які досі перебувають у ворожому полоні. Цей стяг також присвячений тим, хто зник безвісти, і чиї долі залишаються невизначеними. Його поява є потужним жестом солідарності та нагадуванням про тисячі українців, які чекають на повернення додому, а також про незмірний біль та очікування їхніх родин. Встановлення Прапора Надії на адміністративних будівлях та у публічних місцях по всій країні підкреслює важливість цієї ініціативи для всього суспільства.

Символічний дизайн Прапора Надії глибоко відображає стан очікування та боротьби. Він складається з двох горизонтальних смуг: верхня, біла, символізує світлу надію, прагнення до свободи та непохитну віру у швидке повернення кожного, хто зараз далеко від дому. Нижня ж смуга, чорна, уособлює глибокий біль полону, непоправні втрати та важку невизначеність долі тих, хто зник безвісти. Цей контраст білого та чорного не просто естетичний, а й глибоко філософський, відображаючи межу між світлом визволення та темрявою очікування, між повноцінним життям та тяжкою невизначеністю, що висить над долями полонених і їхніх близьких.

Ідея створення цього знакового національного символу належить Сергію Волинському, відомому за позивним «Волина». Командир 36-ї окремої бригади морської піхоти, який сам пережив жахи російського полону після героїчної оборони Маріуполя, є справжнім ініціатором цієї важливої справи. Після свого звільнення Сергій Волинський виступив з ініціативою до Президента України, закликаючи створити офіційний символ пам’яті про полонених та зниклих безвісти. Цей крок мав на меті не лише вшанувати пам’ять, а й посилити увагу до проблеми утримуваних осіб як на національному, так і на міжнародному рівнях. Його особистий досвід надав цій ініціативі особливого значення, перетворивши її на потужний голос тих, хто не може говорити за себе.

Прапор Надії підіймають на державних установах, у публічних місцях, під час численних патріотичних акцій по всій Україні, адже всенародна підтримка українців є найпотужнішою зброєю у боротьбі за правду та справедливість. Цей чорно-білий стяг – це не просто тканина, це візуальний знак пам’яті, що нагадує про безперервну боротьбу, це символ солідарності з тими, хто чекає на повернення, і з їхніми родинами. Він промовляє голосніше за тисячі слів, коли емоції переповнюють, а висловити весь біль та сподівання стає складно. Кожне підняття Прапора Надії є публічною заявою про те, що Україна не забуває своїх героїв і продовжує боротися за кожного.

Сьогодні, на прохання рідних українських військовополонених та зниклих безвісти військовослужбовців, над будівлею Луцької міської ради було встановлено Прапор Надії. Цей акт покликаний ще раз нагадати суспільству та міжнародній спільноті про величезну кількість українців, які перебувають у полоні або вважаються зниклими, та які щодня чекають на повернення додому. Це також важливий крок для моральної підтримки родин, які живуть у постійному очікуванні, надії та невизначеності. Цей символ об’єднує націю в спільній меті – поверненні кожного українського громадянина додому, підкреслюючи беззаперечну важливість боротьби за кожного.