НАЗАВЖДИ У СЕРЦІ І В СТРОЮ…

Вже рік, як нестерпний біль втрати оселився в наших серцях. Рік, як небо прийняло під свої крила ще одного Героя — Олександра ПАНЧУКА.
21 липня 2024 року він повернувся додому… не з перемогою, а щоб спочити навіки серед рідної землі. Цей день став днем скорботи і вічної пам’яті для його родини, побратимів, друзів і всієї громади.

Сьогодні, у першу річницю його загибелі, ми схиляємо голови в глибокій шані перед світлою пам’яттю нашого земляка, Захисника України.

Час для нього зупинився на числі 36. Він назавжди залишиться молодим — у наших спогадах, у серцях, у кожному вдячному подиху вільної України.

Його життя обірвалось 16 липня 2024 року на Харківщині, унаслідок ворожих ракетних ударів. Він віддав найдорожче — своє життя — за нас із вами, за право жити на рідній землі, за мир і свободу.

Жорстока війна забрала у матері – сина, у дружини – чоловіка, у дітей – батька.

Світла пам’ять про Олександра Васильовича Панчука житиме вічно. Вона буде у дитячому сміху, в мирному ранку, у щасливих родинах, вона буде у кожному серці, що пам’ятає, у кожній молитві, що линутиме до неба, у кожному вільному кроці на українській землі. Його ім’я назавжди вписане в історію боротьби українського народу за незалежність.
Ми пам’ятаємо…
Ми шануємо…
Ми дякуємо…

Вічна шана і низький уклін Захиснику!
Нехай душа знайде спокій у Божому Царстві, а земля, за яку він віддав життя, буде вдячною, вільною і сильною.

Він не пішов — Він залишився.
У наших думках. У пам’яті дітей. У прапорі, що майорить над Україною.
Герої не вмирають — вони перетворюються на світло.