«Найбільше він любив маленького синочка…»

Знову важка втрата сколихнула Ярмолинецьку громаду. Сьогодні, з глибоким сумом, люди зібралися на центральному майдані селища, щоб віддати шану та попрощатися з молодим воїном, 26-річним Валерієм Тіщенком. Його життя, сповнене любові до родини та відданості Україні, було трагічно обірване, залишивши невимовний біль у серцях тих, хто його знав.

Валерій народився у мальовничому селі Лисівка, де пройшло його дитинство, сповнене теплих спогадів та яскравих моментів. Навчався у Сутковецькій школі, де здобув середню освіту. З юних років його захоплювала техніка, що визначило його професійний шлях. Він вступив до професійного навчального закладу у Чорному Острові, щоб реалізувати свою мрію.

У 2018 році разом із братом Сергієм, який був молодшим за Валерія лише на півтора року, вони розпочали строкову службу в лавах Збройних Сил України. Згодом обидва брати підписали контракти, демонструючи свою відданість Батьківщині. Вони були нерозлучні, підтримуючи один одного у всіх починаннях. Службу проходили у ремонтному цеху колісної бронетанкової техніки однієї з військових частин, де Валерій втілював свою мрію — ремонтував машини, віддаючи їм нове життя. Він часто вирушав у відрядження, виконуючи важливі завдання.

У рідній військовій частині Валерій зустрів повномасштабну війну. Його золоті руки, як справжнього майстра, давали нове життя не одній бойовій машині, що було надзвичайно важливо для захисту країни. Останнім часом Валерій перебував на Сумщині, де ремонтував техніку, здійснював виїзди та навчав ремонтної справи інших. Знайомі відгукуються про нього як про універсальну людину, яка бралася за будь-яку задачу, вкладаючи свою працю у наближення Перемоги.

Молода дружина Катерина згадує про їх знайомство в обласному центрі. На той час вона навчалась у професійному ліцеї №9, здобуваючи професію кухаря. Пізніше вона здобула вищу освіту за спеціальністю «Соціальна допомога населенню». «Коли вперше побачила Валерія, — згадує дружина, — зачарували мене його бездонні блакитні очі. Він був цілеспрямованим та працелюбним, ці риси я найбільше ціную у характері свого чоловіка. Він завжди досягав поставлених цілей, тому я почувалася з ним у безпеці.»

Вихований у багатодітній родині, Валерій сповідував принцип «Усі — за усіх», розуміючи цінність взаємодопомоги та підтримки. Коли в їхній молодій сім’ї народився синочок, Валерій не втомлювався повторювати, що це — найкраща подія у його житті. «Не ображайся, кохана, але сина я люблю найбільше у світі!» — говорив він, піклуючись про добробут родини.

«Валерій любив автівки: їздити та ремонтувати — то була його професійна пристрасть, — розповідає Катерина. — А щодо його вподобань, я б сказала: дорога, музика, риболовля. Багато чого я навчилась від нього. У роботі чоловік просто розчинявся — надзвичайно любив те, що робив.»

Трагічна звістка про смерть воїна облетіла Ярмолинецьку громаду 22 березня. В останню дорогу захисника провели усією громадою з військовими почестями. Прощання відбулося в Ярмолинцях, де земляки зустрічали воїна з квітами та схиленими колінами. Заупокійна меса відбулася у костелі Св. Апостолів Петра і Павла, яку очолив настоятель храму о. Петро Міщук. Церемонія прощання і спільна молитва відбулись на площі 600-річчя Ярмолинець. Про спокій душі молодого українського захисника молились соборно благочинний Ярмолинецького округу ПЦУ о. Миколай Ковалик та священник Римо-Католицького храму о. Петро Міщук.

Старший солдат, мужній захисник України Валерій Валерійович Тіщенко назавжди залишиться у серцях земляків. Його ім’я вписане в історію нашої громади золотими літерами. Щирі співчуття усім рідним та близьким Валерія. Вічна та світла пам’ять і Царство Небесне його душі.