Наші захисники: Войців Володимир Іванович

Історія Володимира Войціва відома на всю країну. Після неймовірного порятунку бійця про нього знімали сюжети та писали всі загальноукраїнські ЗМІ. Зараз Володимир перебуває на реабілітації, заново навчився ходити і ні на хвилину не шкодує про свій тодішній вибір – у 18 років піти добровольцем захищати Україну. Дякуємо Володі за його подвиг, за те, що не втратив снагу до життя і, попри надзвичайно складні обставини, вернувся додому.

Народився Володимир 5 квітня 2004 року у Темирівцях. Вчився у Блюдниківській школі і після досягнення 18-річного віку одразу звернувся до військкомату.

«Було це влітку 2023 року, після закінчення школи. Після формування нас відправили на навчання у Десну, потім на три тижні в Бучу. З Бучі, у складі 130-го батальйону 241-ї бригади тероборони, ми вирушили під Лиман Донецької області. Згодом тримали оборону у Сеньківці Харківської області. А після Сеньківки – населений пункт Іванівське під Бахмутом» – згадує початки служби Володимир.

25 лютого 2024 року Володимир разом з товаришами заступив на бойове чергування. Попри шалений тиск росіян, бійцям вдавалося тримати оборону аж до 2 березня. У той день позиція тероборонців була знищена. Вцілілі бійці, серед яких був і Володимир, спробували обладнати нові, але увечері зв’язок із ними був втрачений.

«Вцілілих нас було семеро. Ми заховались у підвалі якогось будинку. Я знепритомнів від множинних осколкових ран на обох ногах. Коли прокинувся, то ще два дні не міг рухатися. Так і лежав без води та їжі. Потім знайшов банку якогось протухлого варення та трохи води. Тримався на тому більше двох тижнів. Але виходу не було – треба було шукати порятунку, бо пообіцяв мамі вернутися» – говорить хоробрий юнак.

Володимир, який вже тоді офіційно вважався «зниклим безвісти», виліз із підвалу 26 березня. Сам. Всі, хто переховувався з ним – загинули.

«Мене помітили українські солдати і крикнули, щоб я підповз до них. Але повзти я вже не міг. Тож вони ризикнули – під’їхали, затягли мене до себе на позицію і повідомили рідних та в частину».

Проте одразу евакуювати пораненого знесиленого воїна не вдавалося – постійні шалені обстріли змушували тримати позицію. Передавали бійця з позиції на позицію, і аж 2 квітня 2024 року його евакуювали і вивезли до шпиталю.
Далі було лікування, ампутація обидвох ніг нижче колін, реабілітація.

4 червня 2024 року Указом Президента України за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, солдат Володимир Войців нагороджений найвищою військовою нагородою – «Хрестом бойових заслуг».

Сьогодні Володимир проживає з коханою у Івано-Франківську, знову навчився ходити а тепер – вчиться жити. По новому, в новій реальності і з новими обставинами. Вчиться, незважаючи ні на що, цінувати життя.

Ще раз дякуємо Володимиру за захист. Низький уклін всім воїнам, які захищали і захищають нашу Батьківщину.

Слава Україні!

#нашізахисники