Іван Кирилів: Історія Героя, який Захищав Україну. Іван Васильович Кирилів – ще одна з багатьох історій українських воїнів, які на власні очі бачили війну. Він відчував біль і смерть, але не здався, не зрадив та не пошкодував. У цьому матеріалі ми ділимось частиною історії цього сміливого захисника, який хоробро боровся, захищаючи Україну на східному кордоні.

Народився Іван Васильович 28 жовтня 1983 року в Демешківцях. Навчався у школах Німшина та Задністрянська. Відслужив строкову службу, а після неї 16 років пропрацював на Бурштинській ТЕС. З 8 серпня 2014 року брав участь в АТО, виконуючи обов’язки радіотелефоніста у 80-тій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді ДШВ Збройних сил України на Луганському напрямку. Після звільнення в запас повернувся в Бурштин на ТЕС. Згодом недовго працював у Польщі.

«Мобілізувався я третього березня 2022 року. Більше року ми охороняли один із важливих об’єктів у Надвірній. Третього травня 2023 року виїхали на Схід. Пройшли короткий вишкіл в одному з дитячих таборів і вирушили в Серебрянське лісництво, де тримали оборону», – згадує Іван.

В той час на тому напрямку точилися запеклі бої, багато українських воїнів загинули та отримали поранення. По позиціях українців окупанти били з усього, що мали: 120-мм міномети, скиди з дронів, танки та артилерія.

«У званні молодшого сержанта взводу я був в запасі. Ми готували та облаштовували бліндажі. Росіяни атакували цілодобово. Це були не прості вояки, а добре «заряджена» піхота з сучасними автоматами та прицілами. Старшим позиції тоді був мешканець Бовшева Іван Крупа, який також звільнений за станом здоров’я. Коли він отримав поранення – я його замінив», – розповідає Іван.

Бійці відбивали штурм за штурмом, чергуючи на позиціях кожні три доби. Зі зброєю, як згадує Іван, проблем не було, як і з артилерійською підтримкою. Складно було з поповненням, адже втрати були великими.

«Під час одного зі штурмів перестрілка тривала більше двох годин. Мене поранило в око. Думав, що втратив його взагалі. Я впав і, лежачи, намагався контролювати ситуацію. Коли на нашу позицію залетіла граната – я інстинктивно хотів її викинути, але вона вибухнула в мене в руці», – згадує момент поранення воїн.

Це сталося 20 липня 2023 року. Іван втратив праву руку, отримав поранення ока та численні осколкові поранення. Було перебито обидві ноги. Два великі осколки витягли медики, а інші – або дуже дрібні, або їх витягувати небезпечно, бо вони зачіпають життєво важливі органи. З вдячністю герой згадує про першу допомогу, яку йому надав побратим з Богородчанської громади.

«Якби не він – невідомо, чи ми б сьогодні розмовляли. Коли поранило – не відключився, але мало що пам’ятаю: все було як у тумані. Згадується лікарня в Лимані, потім госпіталь у Дніпрі. Далі були лікарні Ужгорода, Львова та Івано-Франківська. Саме з Дніпра я вже повідомив рідним про те, що зі мною сталося. Дякую всім лікарям, які мене рятували, які врятували око, які допомагали знову ставати на ноги, вчитися ходити».

Зараз Іван живе в Новому Мартинові, виховує доньку, допомагає батькам. Звільнений з ЗСУ за станом здоров’я. Після засідання ВЛК отримав другу групу інвалідності.

15 серпня 2023 року Наказом головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного Кирилів Іван Васильович відзначений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».

«Дякую Богу, що допоміг мені вижити. Дякую побратимам, які були тоді зі мною. Я безмежно гордий за всіх, хто боронив і боронить сьогодні нашу державу – кожен воїн гідний найвищої похвали. І хоч сьогодні я ще відчуваю подих війни та іноді у найменших звуках вчуваю гучні вибухи гармат, я намагаюся призвичаїтись до нової реальності. І прошу всіх не забувати, що у нас триває страшна війна. Війна, де ворог переважає нас майже у всьому, окрім мужності».

Дякуємо Івану за його подвиг. Дякуємо за захист всім мужнім воїнам-титанам, на котрих зараз тримається наша Україна. Нехай Бог поверне їх додому живими, здоровими та з Перемогою! Слава Україні!

#ЗахисникизГалицькоїгромади
#нашізахисники