Наші захисники: Медвідь Михайло Степанович

Нинішня історія в межах аудіозапису зайняла більше години, проте, як завжди: було що послухати, але не про все варто розповідати. Надто болючі сторінки з історії війни ми залишимо для дослідників. Сьогодні ж запропонуємо вашій увазі більше історію про відчуття, про розуміння та бачення того, що відбувається, крізь призму подій, які трапилися з Михайлом за рік його служби у лавах ЗСУ. Традиційно не вказуватимемо імен військових, які ще захищають Україну на нульових рубежах.

Медвідь Михайло Степанович народився, як у нас прийнято говорити, в Галичі-Зарікою 12 січня 1984 року. Навчався у школі, потім у ВПУ № 13, де здобув професію рихтувальника кузова автомобіля. Після навчання працював на Бурштинській ТЕС, потім їздив за кордон – Іспанія, Естонія, Польща. Далі – знову Бурштинська ТЕС, де б міг мати бронь, проте – відмовився і добровільно звернувся до військкомату.

«Було це 17 травня 2022 року. Але тоді, на початках, було дуже багато людей, які виявили бажання захищати Україну у лавах ЗСУ. Тож мені тричі відмовляли, адже до того я не мав ні освіти військової, ні досвіду строкової служби. Тож вступив до лав ЗСУ аж 5 червня 2022 року» – згадує Михайло.

На полігоні у Львівській області захисник вчився на зв’язківця. Потім був вишкіл у Полтаві, а вже 8 серпня Михайло Степанович у складі десятої окремої гірсько-штурмової бригади займався налагодженням зв’язку під Покровськом.

«Окрім зв’язку ми ще стояли на блок-постах, ходили на завдання у нині вже захоплений Бахмут. Брали, так би мовити, «вогонь на себе». Тоді ще з нами був Микола Генсіровський із Колодієва. 6 вересня, на свій День народження, Микола якраз вийшов на нульову позицію. 22 числа я зранку з ним списувався, а 23 вересня дізнався, що Миколи вже з нами немає – героїчно загинув у бою. У той час я вже теж був «на нулі» біля Соледару».

За словами захисника, їхні військові частини розміщувалися у той час біля населених пунктів Роздолівка та Яковлівка. Зі зброєю проблем не було та й на командирів тодішніх ніхто не нарікає. Молодих спочатку вчили, не пускали одразу в бій.

«Щодо місцевого населення, то у Яковлівці вже ніхто не жив, а в Роздолівці ще лишалося приблизно 40 осіб. Навіть місцевий магазин працював 4 години на добу. Згадую звідти такого Івана. У нього була велика господарка – кози, багато качок та курей. Коли прилетів у стайню снаряд – то все побило. А як ми пропонували йому їхати звідти до доньки у Коломийську громаду, то він відмовився, бо у нього в селі поховані батьки. Що далі з тим чоловіком – не відомо, але історія запам’яталася» – розповідає Михайло.

Найдовше солдат «на нулі» був з 25 грудня 2022 року по 20 січня 2023 року – до дня серйозного поранення. Без зв’язку з рідними. Втрачаючи щодня друзів та побратимів.

«Тоді були дуже тяжкі бої. Всю ніч на перше січня нас орки вітали із Новим роком мінометними обстрілами. Зранку ми в них відбили посадку. Закріпились. Великий бій був і 2 січня – саме тоді недалеко від мене героїчно загинув побратим з Бурштинської громади Олег Рогатинський. Взагалі з того бою нас вийшло шестеро. Мене Бог рятував. Ще один бій був 7 січня. Його теж важко забути, як і побратимів, яких не встиг врятувати, витягнути. Це найважче, що доводиться переживати на війні».

Перший раз Михайла поранило 19 січня. Зранку прилетіла граната – осколок потрапив у руку, запік рану і викотився по рукаві. Під обід того ж дня боєць «схопив» декілька осколків від снаряду з 120 міліметрового міномета. Але, як запевняє, у запалі бою болю майже не відчував. Наступного дня все було серйозніше – після мінометного обстрілу солдат отримав множинні поранення і знепритомнів.

«Коли оговтався, то думав, що втратив ногу. Але, на щастя, нога була на місці. Тільки велика рана над коліном не давала можливості рухатися. Проте врятувало, що рана одразу запеклась і кров практично не йшла. Якось вдалося відповзти. Тоді недалеко ще був Роман Цюлюпа з Бурштина, якого вже теж з нами немає».

Після поранення Михайло лікувався у Краматорську, у госпіталі в Барвінковому, у Кременчуці. З третього червня 2023 року, за станом здоров’я, звільнений з лав ЗСУ. Сьогодні знову працює на Бурштинській ТЕС.

«Близько 9 дрібних осколків у мене в тілі ще лишилось. Особливо турбує той, що у п’яті. Проте турбує також інше – наше суспільство ще не готове до демобілізованих з армії, людям важко призвичаїтись до людей у формі, до військових, які вже не воюють, які втратили здоров’я на війні» – резюмує Михайло.

А побічним ефектом війни наш нинішній герой називає вірші, які він почав писати, повернувшись із фронту.

Дякуємо Михайлу за захист. Дякуємо всім воїнам, які захищали та продовжують захищати Україну. Слава Україні!

Також вашій увазі пропонуємо декілька віршів Михайла.

Напевно хтось мене колись спитає
Чому так мало фото із нуля?
А я скажу: там настрою немає
Там все горить, там спалена земля

Напевно хтось мене колись спитає
Чи було вам там страшно, так чи ні?
А я скажу: там сил не вистачає
Звичайно страшно, як працюють по тобі.

Напевно хтось мене колись спитає
Чи втратили Ви друга на війні?
А я скажу: багато друзів вже немає
Але я часто бачу їх у сні.

Напевно хтось мене колись спитає
Чи бачили багато Ви смертей?
А я скажу, там смерть у очі заглядає
Сміливих забираючи людей.

Напевно хтось мене колись спитає
Чи вірили Ви в Бога на війні?
А я скажу: там Бог про всіх нас добре знає
І хлопці там молилися усі.
***
Сьогодні знову снилася війна,
Сьогодні тихо… Ніч така ясна.
Зустрівся з хлопцями, яких уже немає,
Душа болить, аж в грудях розриває.

Ми пили каву й сильно реготали,
Все як завжди, позиції тримали.
Тоді я зрозумів, що це лиш сон.
Вже ранок, задзвонив мій телефон.

І ось з такими цілий день думками
Я згадую, як жили ми душами.
Я згадую, як ми тримали фронт,
Як сонце знов зайшло за горизонт.

Із рації звучить знайомий тон,
Знов «плюс, чотири і п’ять ноль».
А десь далеко чути чергу із патрон
І кожен з нас тут грає свою роль.

Тепер мені лиш сняться з Вами сни.
А Ви лишилися там назавжди.
Ви кожен день тримаєте свій фронт
І сонце знов зайде за горизонт.
***
На сході час неначе зупинився,
Життя там йде немов страшне кіно.
Ці фільми жахів мало хто дивився,
Дай Бог щоб не побачив більш ніхто.

Сценарій пишуть, як в крутіших фільмах
І ролі підбирають заодно.
Герой, як в суперспецефектах.
Ролей таких не бачило кіно.

Бувають там хорошії сюжети
І в піксель одягає костюмер.
Про них напишуть у онлайн газети,
Поправки робить ротний-режисер.

А сцени всі ніхто не вчив на пам’ять,
Окопний і бліндажний в них дизайн.
Акторам цим і в Голлівуді заздрять
І відео знімається онлайн.

Та Оскар з них ніхто і не получить,
Беруть акторів із простих людей.
Колись кіно про цих людей прокрутять,
Зніматиме Ворн Бразер і Дісней.

На сході час неначе зупинився,
Багато вже акторів полягло.
Я хочу, щоб народ наш від них вчився,
Від хлопців, що знімалися в кіно.

#нашізахисники