💙💛Наші захисники: Андрій Човган – Герой Запорізького напрямку. Історія Андрія Човгана – це типова розповідь про мужність та відвагу українського воїна, який самовіддано захищає Україну від російського агресора на Запорізькому напрямку. Зараз, перебуваючи на лікуванні після поранення, Андрій планує якнайшвидше повернутися до своїх побратимів, адже, як він сам переконаний, захищати Батьківщину потрібно до перемоги. Його найбільше турбує доля зниклого безвісти брата Миколи.

Андрій Васильович народився 9 листопада 1978 року у селі Вікторів. Після закінчення Вікторівської школи та навчання у Галицькому міжшкільному навчальному комбінаті, він пройшов строкову службу, де служив старшим солдатом-кулеметником. По завершенні служби працював на Цементно-шиферному комбінаті, а пізніше здобув професію кранівника баштових кранів, працюючи на будівельних об’єктах Івано-Франківщини.

«Участі в АТО-ООС я не брав, хоча й не уникав служби. Повістку отримав 3 березня 2023 року, вже після повномасштабного вторгнення. Після зборів у Галичі потрапив до Гуляйполя. Враховуючи мій досвід, мене призначили снайпером, згодом став гранатометником, на цій посаді й воюю», – ділиться спогадами Андрій Васильович.

Він зазначає, що проблем зі зброєю та забезпеченням немає, допомагають і місцеві жителі, які залишились у місцях дислокації.

«Найбільше запам’ятався бій 24 грудня, коли окупанти намагались атакувати нас на Святвечір. Тоді на нас пішла група бурятів, яких ми ліквідували. Був випадок, коли взяли в полон одного солдата, який просто здався. Він розповів, що його призвали, не пояснивши, куди та навіщо він їде. Отакі вороги трапляються», – розповідає Андрій.

За час війни Андрій Васильович пережив багато важкого, бачив загибель побратимів, зазнав контузій від мінометних обстрілів. На початку цього року проходив лікування через травму, отриману в побуті.

«Небезпека чатувала навіть у побуті – посковзнувся і зламав ногу. Але не можу не подякувати волонтерам, які привозять з собою домашнє тепло, що підтримує моральний дух. Також згадую навалу мишей, яких ми виносили з бліндажів відрами», – говорить захисник.

Після лікування Андрій планує повернутися на фронт, а після перемоги – до роботи кранівником.

«Найбільше хочу, щоб повернувся брат Микола, який зник безвісти на Курському напрямку фронту. Хочу, щоб війна закінчилась і всі наші воїни повернулись додому, а Україна відчула справжню незалежність», – каже Андрій Човган.

Ми дякуємо Андрію Васильовичу за його захист та бажаємо якнайшвидшого здійснення його мрій.

Слава Україні! Слава Героям!

P.S. Андрій зателефонував з передової: «Щойно відбили атаку, відмінусували нападників та техніку. Працюємо далі. Слава Україні».
P.P.S. На одному з фото – тризуб, зроблений Андрієм у подарунок для Вікторівської школи.

#захисникизГалицькоїгромади #нашізахисники