На жаль, наша громада знову схилила голови у глибокій скорботі.
Сьогодні Сквирщина прощалася з воїном-Героєм, захисником України Олегом Борисовичем Конопляним.
Конопляний Олег Борисович народився 14 травня 1991 року. Його життєвий шлях розпочався у рідному селі, де він ріс працьовитим, добрим і щирим хлопцем, якого поважали рідні та односельці.
У 1998 році Олег пішов навчатися до Рудянської школи, яку закінчив у 2007 році. Шкільні роки залишили по собі багато світлих спогадів. У школі він був звичайним учнем, але завжди вирізнявся активністю, відкритістю та бажанням брати участь у житті колективу. Олег не залишався осторонь шкільних подій – був учасником свят, концертів і різноманітних заходів, брав активну участь у конкурсах та фестивалях. Він мав гарний голос, любив співати, а його виступи завжди приносили радість слухачам. Згодом, уже дорослим, він продовжував підтримувати культурне життя села, брав участь у різних творчих заходах.
Окрім творчості, Олег захоплювався спортом. Він любив активний спосіб життя, мав сильний характер, був наполегливим і завжди прагнув досягати поставленої мети. Спорт виховав у ньому витривалість, силу духу та вміння працювати в команді.
Після закінчення школи вступив до Сквирського вищого професійного училища № 29, де здобув спеціальність «Слюсар-ремонтник».
З листопада 2011 року по березень 2012 року проходив строкову військову службу на посаді бульдозериста у військовій частині Т0500. З березня по жовтень 2012 року продовжив службу у військовій частині Т0410 на посаді машиніста бульдозера.
Після повернення додому працював на Шамраївському кар’єрі, згодом – у фермерському господарстві «Нота», а також у ТОВ «Шамраївський цукор». Усюди його знали як надійну людину, сумлінного працівника та доброго товариша.
Коли у 2022 році на нашу землю прийшла повномасштабна війна, Олег Борисович, не вагаючись, став до лав захисників України. Він був призваний на військову службу за загальною мобілізацією та з першого дня повномасштабного вторгнення з честю виконував свій військовий обов’язок на посаді водія-електрика-моториста відділення мобільного зв’язку взводу мобільного зв’язку батальйону управління військової частини А2167. Його служба вимагала відповідальності, витримки та професіоналізму, адже надійний зв’язок є однією з основ успішного виконання бойових завдань.
За сумлінну службу, проявлену мужність, відданість військовій присязі та бездоганне виконання службових обов’язків Олег Борисович був неодноразово відзначений грамотами й нагородами. Він був нагороджений відзнакою «За сумлінну службу», медаллю «Ветеран війни», нагрудними знаками «Україна або смерть», «Золотий хрест» та «За оборону України». Але найвищою його нагородою були повага побратимів, любов рідних і вдячність людей, яких він захищав.
24 липня 2026 року серце Олега Борисовича перестало битися. Він помер у стаціонарі медичного закладу міста Харкова внаслідок інфаркту мозку.
Олег назавжди залишиться у пам’яті як мужній захисник України, люблячий чоловік, турботливий батько, люблячий син, брат і добра, щира людина.
У глибокій скорботі залишилися батько — Борис Григорович, дружина Ольга Михайлівна, донька Анна, брат Богдан, сестра Світлана, усі рідні, друзі та побратими.
Олег залишив після себе не лише спогади, а й приклад честі, відваги та любові до України. Його ім’я назавжди буде вписане в літопис захисників, які віддали найдорожче – своє життя заради миру й свободи.
Світла пам’ять і вічна слава Герою.