НА ЗЛАМІ ЕПОХ, В ЕПІЦЕНТРІ ПОДІЙ

Життя людини пізнається по ділах її. «Той мурує, той руйнує, той неситим оком-за край світу зазирає, чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину». Тарас Шевченко ділить людей на зодчих, руйнівників, злодіїв, зрадників і вбивць. Мова йтиме про творців, які відданні своїй справі, працювали ради ідеї, ради стражденного народу, забезпечують розвиток села, міста, держави. На жаль таких не багато, але за чесність, порядність, самовідданість, шляхетність їх можна вважати зразками української еліти.

Такими були брати Юхновські, довоєнне дитинство і воєнна юність яких пройшла в Кременці. Батько їх, Рафаїл А. Юхновський продав господарство в рідному селі Княгинин Демидівського району на Рівенщині і на початку 1930-х років переїхали в Кременець, аби сини могли здобути освіту. Рафаїл Юхновський працював головним бухгалтером на Ватній фабриці. Жили на вулиці Княжиній в старенькій саманній хаті, яку перебудували із випаленої цегли в самотужки збудованих двох печах. Батьківська хата стала родинним вогнищем, навколо якого крутились всі турботи, жалі і радості. Батьки були глибоко віруючими християнами і привили своїм синам віру, надію, любов, чесність і щедрість. Михайло і Ігор, навчались в середній школі №1. Весною 1944 року 19-ти річного Михайла і 18 річного Ігоря забирають в Червону армію. Коли мама їх збирала на війну, то благословила їх хрестиками,які, як вважають в родині, зберегли їм життя. Брати звільняли Львів, з боями пройшли Польщу, Чехію. Михайло був поранений і закінчив війну в Берліні. Ігор був контужений і завершив війну в Австрії. Після демобілізації в 1946р Михайло поступає на лісогосподарський факультет Львівського політехнічного інституту, а Ігор – на фізико – математичний факультет Львівського університету ім. І.Франка.

З 1951р, після закінчення навчання дороги братів розходяться. Михайло одружується на кременчанці, студентці хіміко-технологічного факультету, Тетяні Скибницькій. Молоду сімю направляють на роботу в Уфу. Народження сина Юрія посприяло поверненню додому. Михайло працює лісничим в Кременецькому лісгоспі, пізніше на викладацькій роботі в лісотехнікумі, а Тетяна викладає хімію в Педінституті. Михайла обирають головою профспілкового комітету лісотехнікуму, а згодом Головою об’єднаної профспілки працівників лісового господарства Тернопільщини.

Сім’я переїхала в Тернопіль, але батьківська хата залишається центром зустрічей. Сини з невістками, Михайло з Тетяною та Ігор з Ніною, традиційно спочатку самі, а пізніше з дітьми, святкували тут Різдво Христове і Святу Пасху. Часто навідувались, аби допомогти посадити і зібрати огород. Батьки прожили в шлюбі понад 60 років, успадкувавши дітям високу працездатність і довголіття. Обоє померли в 1982 році і найшли спокій на Туницькому цвинтарі.

Службовий ріст Михайла Рафаїловича був успішним. Йому запропонували очолити нову, туристичну галузь, якій він і присвятив все своє життя. За Радянських часів цікаві в історичному плані міста Кременець і Чортків були закриті для туристів, тому, що в них дислокувались секретні військові бригади. На початку 80-х років, коли американські супутники їх «розсекретили», голова Обласної ради по туризму і екскурсіях Михайло Юхновський з трудом добивається дозволу на створення в цих містах Бюро подорожей і екскурсій.

Завдяки організаційним зусиллям Михайла Рафаїловича на період 1980-х років в області припав найвищий рівень розвитку туризму. Успішно функціонували турбази «Збруч», «Лісова», «Надністрянська», які приймали понад 1.0 тис. туристів, Бюро подорожей та екскурсій в Бережанах,Борщеві, Кременці, Тернополі, Чорткові, ремонтно-будівельна дільниця, спортивно-туристський клуб. Під опікою Обласної ради по туризму була печера «Кришталева» в с. Кривче Борщівського району. Досить популярним було сплавлення по Дністру на катамаранах. В туризмі працювало 535 працівників, в т.ч. 24 в Кременецькому БПіЕ.

На доходи від туризму була збудована автобаза «Турист» з адміністративним приміщенням, ремонтною майстернею та гаражами на 102 фізичні одиниці, приріс автопарк сучасними автобусами. В Кременці облаштували стоянки для туристичних автобусів біля бібліотеки Словацького та на Замковій горі, планувалось будівництво офісу БПіЕ та турбази на 300 місць в лісі Тернобір. Громадяни нарешті отримали можливість відвідувати по туристичних путівках європейські країни. Лише в 1990 році Обласною радою по туризму надано послуг для 160 тис. туристів, в т.ч. 18 тис. на залізничних і 74 тис. на автобусних маршрутах, проведено екскурсій для 642 тис. чоловік.

Ігор Юхновський залишається у Львові, закінчує університет з відзнакою і поступає в аспірантуру. В 1954 р захищає кандидатську дисертацію і як вчений займається науковою і викладацькою роботою. В 1966р після захисту докторської дисертації Ігорю Рафаїловичу присвоюють звання доктора фізико-математичних наук. Завдяки своїм знанням, цілеспрямованості і силі переконання зумів об’єднати навколо себе молодих, амбітних вчених і створити у Львові науковий відділ статистичної фізики, який за 20 років переріс в академічну установу – Інститут фізики конденсованих систем. І. Юхновський – автор близько 500 наукових статей та 7 монографій, під його керівництвом здобули наукові звання 9 докторів і більше 40 кандидатів фізико-математичних наук. Ігор Рафаїлович був співзасновником Львівського «Меморіалу» та Українського інституту національної пам’яті, активним рухівцем, членом Великої Ради і делегатом Установчого з’їзду НРУ.

Знаний в науковому середовищі Ігор Юхновський, громадський діяч, патріот України не випадково попав в епіцентр подій становлення України. В 1990 р львів’яни обрали його народним депутатом у Верховну Раду, де він включився в процес розбудови самостійної держави. Його обирають Головою парламентської опозиційної Народної Ради. 19 серпня 1991р в Москві відбувся державний переворот, так зване ГКЧП, під час якого депутати ВР УРСР прийняли ризиковане рішення про вихід України із складу СРСР. В історії країни вже були подібні події. Жовтневий переворот більшовиків і «Залп Аврори» 1917р сповістив про початок епохи свавілля, трагічної долі авторів Четвертого Універсалу, членів Центральної Ради зокрема і українського народу взагалі. Прийнятий в 1991році «Акт про незалежність України» розпочинається пророчою фразою «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною…». Пройшло понад 30 років, а небезпека не зменшилась. 24 серпня 1991р Ігор Рафаїлович на сесії ВРУ переконав депутатів в необхідності не лише прийняття Акта про незалежність України, а й проведення референдуму. На Всеукраїнському референдумі 1 грудня цього року 92% виборців підтримали споконвічну мрію українців про свою державу. Результат референдуму дав можливість Першому Президенту України Л. Кравчуку ухилитись від всяких союзних утворень, в які хотіла втягнути Україну нова російська влада. Але уже в 2014 р Путін окупував, проти волі населення, Крим і східні області України.

У своєму зверненні до ВР і Президента 17 липня 2020р в зв’язку з річницею прийняття рішення ухвалення Декларації про державний суверенітет І.Юхновський, як людина умудрена досвідом, як ветеран Другої світової війни, як найстаріший нардеп, як дійсний член Академії наук України звернувся до В.Зеленського: «Нехай Ваш попередник стане Вашим порадником і опорою. Не дозвольте знижувати авторитет попередніх президентів. Іде війна за землю, за Україну.» На жаль, Президент і його оточення не почули Ігоря Рафаїловича, і як наслідок, трагедія і кров мільйонів українців.

Брати прожили довге і насичене життя, Михайло Рафаїлович – 96 років, а Ігор Рафаїлович – 99 років. За свої досягнення в науці, за будівництво незалежної держави Ігор Юхновський відзначений преміями, орденами і медалями. Кременчани пишаються своїм земляком , в 1995 р відмічали його 70- ти річчя, в 2016 році визнали «Почесним громадянином Кременця». Львівська обласна рада проголосила 2025 рік роком академіка Ігоря Юхновського.

Одна із вулиць Кременця носить ім’я кременчанина, члена Центральної Ради УНР 1917-19 років, будівничого самостійної України Бориса Козубського. І в сучасній історії України наш земляк Ігор Юхновський, депутат Верховної Ради України чотирьох скликань, перший віце-прем’єр, Герой України заслуговує на вдячну пам'ять кременчан. Вірю, що і його іменем буде названа одна із нових вулиць нашого старовинного міста.

Мирослав Ярий