На перший погляд може здатися, що родина Іщенків завжди мешкала в Олександрівці. Вони є активними учасниками культурного, громадського та волонтерського життя, завжди готові надати допомогу. Проте їхня історія в цьому місці розпочалася відносно недавно.

До червня 2022 року родина Іщенків проживала на Сумщині. Військові дії спонукали їх залишити рідний дім і знайти безпечніше місце проживання. Тож вони переїхали до Олександрівки Пирятинської громади. На новому місці було непросто адаптуватися до нових умов та невизначеності. Проте найголовніше – вони були разом.

Нині чоловік – ветеран ЗСУ, працює разом зі старшим сином у столиці. Ще одна донька залишилася на Сумщині, а мама з молодшими донечками живе тут, в Олександрівці. Пані Ірина знайшла себе в сільській бібліотеці, де не лише працює, а й наповнює життя села культурними подіями. Разом із дітьми вони виступають на сцені, беруть участь у благодійних заходах, допомагають збирати кошти на підтримку Збройних Сил України. Ірину Іщенко рекомендовано до присвоєння почесного звання «Мати-героїня».

Ця родина зрозуміла головне: сила — в єдності. Спочатку вони трималися один за одного, як за останню надію, але згодом відчули щось більше — підтримку всієї громади. Тут, де колись не було нічого, вони знайшли не лише прихисток, а й людей, які стали для них рідними.

Бо українці — це більше, ніж просто народ. Це велика родина, яка навіть у найтемніші часи об’єднується, підтримує та не дає впасти тим, хто поруч. Історія родини Іщенків в Олександрівці – це приклад незламності та взаємодопомоги, що єднає українців. Після вимушеного переїзду, вони знайшли новий дім та стали важливою частиною місцевої громади. Пані Ірина, як представниця родини, активно бере участь у культурному житті, сприяючи збереженню та розвитку української культури в Олександрівці. Її діяльність, як і всієї родини, є прикладом того, як важливо зберігати єдність та підтримувати один одного у важкі часи. Родина Іщенків демонструє, що навіть в умовах війни можна знайти підтримку, створити новий дім та продовжувати жити, працювати та допомагати іншим. Переїзд до Олександрівки став для них не лише початком нового життя, а й можливістю долучитися до місцевої громади та зробити свій внесок у її розвиток. Їх приклад показує, як важливо зберігати оптимізм та віру в краще майбутнє, незважаючи на всі труднощі. Вони є справжнім прикладом для наслідування, показуючи, що сила — в єдності та взаємопідтримці.