На фото священик Олександр Білецький, його брат, діти, староста церкви – Малєвич та церковний хор церкви Параскеви – с. Тинне – 1932 рік

У 1754 році за гроші тинян було побудовано деревʼяну церкву на честь св. мучениці Параскеви і деревʼяну високу дзвіницю. У 1867 році храм було накрито оцинкованою бляхою і пофарбовано зеленою фарбою, а в 1876 році знову оновлено. При цьому встановлений новий іконостас, наслано підлогу, пофарбувано стелю і стіни. Церкві належала 41 десятина землі.
У 30-х рр. ХХ ст. священиком був протоієрей Білецький, активний учасник Української революції, хорунжий УНР, який утік із від переслідувань більшовиків з дружиною і трьома дітьми з Центральної та Східної України, яку окупували у 1922 році більшовики та приєднали до Радянського Союзу. Енкаведисти розшукували його за те, що він назвав своїх собак
“Сталін” і “Ленін”. Старосту церкви Малевича не раз допитували, куди переїхав священик. У 1940 році до тинян дійшла чутка, що “червоні визволителі” застрелили його в олтарі церкви на Волині під час служби на 2 день Паски.
Пізніше священиком працював Григорій Шиприкевич (1892-
1973), який походив із відомої Волинської родини душпастирів, громадських діячів і науковців. Уродженець села Годомичі біля Луцька, здобувши початкову освіту, закінчив Милицьке духовне училище, волинську духовну семінарію у Кременці.
Працював потім у селах Вараш біля Рафалівки, Тинному і приписному храмі Зносич.за словами старожительок села Хіври та Ольги – його дуже поважали поліщуки, оскільки він був людиною мудрою, усмиряв і приборкував різноманітні
конфлікти на селі. Мав гарний бас і вчив співати сторений ним хор.
Баба Федора згадує, що їй виповнилося тринадцять років, коли її прийняли в хор. Село було осідком священика до 1942 року. Назавжди на цвинтарі він залишив свого сина Олега – члена ОУН, який з дитячих років хворів на сухоти, і дружину – матушку Марію, могила якої розташована поруч із синовою. Ставши вдівцем він разом з дочкою Людмилою переховувався від депортації в Сибір, яку проводили енкаведисти в 1939-40 рр. На пропозицію митрополита Полікарпа (Сікорського) він прийняв єпископський сан для виконання душпастирської місії на території Східної України. На свято Святої Трійці 1942 року архімандрит Геннадій, чернече імʼя о.Григорія приймає архієрейську хіротонію згідно з православними канонами з рук двох архієреїв – митрополита Полікарпа та єпископа Мстислава.
Під час війни працює на Дніпропетровщині. Після визволення України в 1944 році радянська влада повернулася до традиційних методів репресій і депортацій із визволених територій, а єпископу УАПЦ це доброго нічого не віщувало. Тоді ж, Григорій з дочкою Людмилою емігрує до США. У 1946 році був призначений на Чиказьку єпархію.
За даними священика Юрія Толочного, настоятеля храму Почаївської ікони Божої Матері УАП у Сарнах, Шиприкевич обіймав цю посаду до кінця свого життя – 27 жовтня 1973 року.
Потім тривалий час у селі священика не було. У 1944 році в селі розташувався спецзагін із 50 енкаведистів на чолі із командиром Змієвським, завданням якого було винищувати членів ОУН-УПА, які заважали остаточно встановити радянську владу тут та створити колгосп. Місцеве населення підтримувало членів УПА. Щоб відвернути тинян від повстанців енкаведисти створювали різні диверсії від імені УПА, в тому числі і спалили церкву, а вину переклали на упівців.
У Тинному радянська влада колгосп створила після 2-ї спроби у 1947 році, куди привезли відібраний у тинян – хазяїв реманент ( плуги, борони, вози), коні, корови, воли.
Православні ходили до храмів у Немовичі чи
Камʼяного. Та їх ніколи не покидало бажання відтворити свій храм.
Вони таємно збирали кошти, берегли церковні обрядові книги, різні речі, не звертаючи уваги на переслідування і гоніння радянських ідеологів.
І задум здійснився лише в роки так званої горбачовської перебудови. На Попівській гірці, де стояв старий храм, розпочали будівельні роботи. У пригоді стали колишні врятовані дзвін, плащаниця, гробниця, дві ікони мучениці Параскеви, ікона Миколи Чудотворця. У 1990 році, 10 листопада – у день святої Параскеви, було перше святкове служіння.”

Витяг з книги істоії села Тинне – “Тинне над Случем” 2007 року.
Автор – Коток Світлана Іванівна