На щиті повернувся Герой… 🕯️МАТВІЙЧУК ДМИТРО ВІКТОРОВИЧ 12.05.1992 – 24.06.2025рр.

Україна схиляє голову в глибокій скорботі, проводжаючи в останню путь своїх найкращих синів та дочок, які віддають життя за її свободу та незалежність. Сьогодні Житомир оплакує одного з таких Героїв — Дмитра Матвійчука, чиє життя обірвалося 24 червня 2025 року. Його мужність та самопожертва назавжди залишаться в історії.

Дмитро Вікторович Матвійчук народився 12 травня 1992 року в Житомирі. Його дитинство та юність пройшли на рідній землі, де він навчався у загальноосвітній школі №19 (нині — ліцей №19). Після цього він здобув робітничу професію маляра-штукатура у професійно-технічному училищі №1. З юних літ Дмитро Матвійчук вирізнявся працьовитістю та відповідальністю. Він ніколи не цурався важкої праці, завжди ставився до неї з великою повагою, працюючи на різних підприємствах рідного міста, аби підтримати свою родину. Його життєвий шлях був прикладом самовідданості та турботи про близьких.

Герой мав щиру, глибоку та багатогранну натуру. Він був людиною, яка вміла цінувати красу життя та насолоджуватися нею. Його пристрастю була музика, і він мріяв навчитися грати на електрогітарі. Також він захоплювався комп’ютерними іграми, які допомагали розслабитися та відволіктися від повсякденності. Дмитро збирав власну бібліотеку, де кожна книга була обрана з любов’ю та жагою до знань. Проте найбільшою гордістю та джерелом безмежного щастя для нього завжди була сім’я. Одружившись, він став зразковим, турботливим чоловіком та люблячим батьком прекрасної донечки, яку безмежно любив та заради якої багато працював. Цей житомирський захисник мріяв про світле та щасливе майбутнє для своєї родини, прагнучи забезпечити їй найкраще життя.

З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів, Дмитро Матвійчук, як і тисячі українських патріотів, без вагань став до лав Збройних Сил України. Його рішення було непохитним – боронити рідну землю, свою сім’ю та український народ від ворога. Він пройшов через найгарячіші точки фронту, демонструючи неперевершену мужність та стійкість. Серед бойових ділянок, де воював наш Герой, були Бахмут, Вербове, Мар’їнка та Курахове – місця, що стали символами незламності українського духу. За свою відвагу, самовідданість та незламність Дмитро Матвійчук був удостоєний високих нагород. Він отримав відзнаку Президента України «За Оборону України», медаль «Ветеран війни — Учасник бойових дій», численні подяки та грамоти, а також почесний нагрудний знак «Золотий хрест». Ці нагороди є свідченням його виняткової мужності та героїзму на полі бою.

24 червня 2025 року мужній Воїн Матвійчук Дмитро Вікторович героїчно загинув, рятуючи своїх побратимів і боронячи Україну від ворога. Він віддав найцінніше – своє життя – за мирне небо над Україною, за свободу кожного українця. Його подвиг назавжди залишиться в пам’яті нації. У вічній скорботі за ним залишаються дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими. Його пам’ять буде жити вічно в серцях тих, хто його знав і любив, а також у кожному куточку вільної України.

Світла пам’ять і вічна слава Герою!