«НА ЩИТІ»: ПОВЕРНЕННЯ ГЕРОЯ ІВАНА СИНЬОГУБА

Історія загиблого Героя України Івана Синьоб з села Біївці, чия доля переплелася з боротьбою за незалежність нашої держави, назавжди залишиться в пам’яті співвітчизників. Після п’яти місяців тривожного очікування та надій рідних, результати ДНК-експертизи підтвердили: серце молодого захисника, молодшого сержанта Івана Васильовича Синьоб, назавжди зупинилося 4 квітня 2025 року. Він героїчно загинув поблизу населеного пункту Лисівки на Донеччині, віддавши найцінніше за свободу України.

Народився Іван 7 травня 1997 року в мальовничому селі Біївці. Шкільні роки минули в рідному селі, а здобуття професії автослюсаря в Богуславському центрі професійно-технічної освіти відкрило шлях до самостійного життя. Іван з юних літ прагнув бути корисним, проходив строкову військову службу у лавах Національної гвардії України. Його мрією було пов’язати життя з військовою справою, підписати контракт. Проте, знаючи про хворе серце матері, він відмовився від цієї мрії, бажаючи бути поруч із батьками. Повернувшись додому, він влаштувався водієм на Богуславському маслозаводі, ставши надійною опорою для своєї родини.

«Це був не син, а подарунок від Господа», – з болем у голосі згадує мати Героя, Любов Миколаївна. – «Він завжди звертався до мене з такою ніжністю: «мамочко, мамулечко, мамусю», ніколи не підвищував голос. Коли в квітні 2022 року Ваня отримав повістку, він не ховався. Пам’ятаю, як він вийшов із військкомату щасливий, ніби щойно одружився».

Два роки та вісім місяців Іван служив у лавах військ протиповітряної оборони. 27 січня 2025 року його було направлено на Донеччину, на Покровський напрямок. Останній раз він приїхав додому на ніч. Зранку батьки проводжали Ваню до машини, відчуваючи тривогу в душі. «Сину, озирнись ще хоч один раз», – хотілося крикнути йому, але думки відігнала.

Щоденні короткі повідомлення з фронту давали батькам надію, що все гаразд. Останнє повідомлення від сина надійшло 3 квітня, де він писав, що повертаються на позиції. Але 4, 5, 9 квітня – тиша. 10 квітня надійшло сповіщення, що син у списках безвісти зниклих. 21 квітня прийшло страшне повідомлення: молодший сержант СИНЬОГУБ Іван Васильович, командир бойової машини, командир відділення 3 парашутно-десантної роти 1 парашутно-десантного батальйону, загинув 4 квітня 2025 року.

Тіло захисника понад два тижні залишалося на полі бою, під дощем та сонцем, доки побратими не змогли евакуювати його під ворожими обстрілами. Батьки чіплялися за найменшу надію: «А може це не наш син, його ж не можна розпізнати, може наш – живий, у полоні…». П’ять місяців болісних очікувань і страшне підтвердження ДНК-експертизи.

«Кажуть, Господь забирає найкращих. Саме так можна сказати про Ваню», – згадує хрещена мати, Людмила Василівна Крюк. – «Він був таким сином, який міг би замінити п’ятьох доньок. З якою ніжністю він турбувався про батьків, обіймав їх, допомагав. За майже три роки служби він знаходив час, щоб «прилетіти» додому, забрати батьків і повезти їх на відпочинок до моря чи в туристичні місця. Він ніби поспішав подарувати їм увесь світ…»

Висловлюємо щирі співчуття батькам загиблого земляка, Любові Миколаївні та Василю Петровичу, сестрам Юлії та Світлані із родинами, близьким друзям і всім, хто переживає цю непоправну втрату. СЛАВА ГЕРОЮ!

Іван Синьоб, справжній Герой, прожив коротке, але сповнене гідності життя, віддавши його за рідну країну. Герою навіки 27 років.