Невимовна втрата: Петрівщина прощається із Героєм Костянтином Лисенком

Невимовне горе і невтихаючий біль охопили Петрівщину. Лише за кілька днів квітня, громада пережила дві непоправні втрати, прощаючись із вірними Синами України. Цей біль втрат залишиться з нами назавжди.

16 квітня 2025 року Петрівщина попрощалася із 25-річним військовослужбовцем Збройних Сил України, молодшим лейтенантом, заступником командира роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем, Лисенком Костянтином Васильовичем. Його життя обірвалося 12 квітня під час виконання бойового завдання поблизу міста Покровська Донецької області, де він мужньо стримував російську агресію. Костянтин віддав своє життя за Україну, за її свободу та незалежність.

Слова не можуть передати глибину співчуття рідним та близьким полеглого Героя. Важко уявити біль батьків, які втратили сина. Висловлюємо щиру подяку родині за мужнього воїна, за Героя, який до останнього подиху залишався вірним присязі та захищав рідну землю.

Костянтин пройшов через пекло війни. Ми оплакуємо Людину, яка знала, що таке честь, обов’язок, відповідальність. Ми оплакуємо обдарованого і талановитого молодого чоловіка, Сина, Чоловіка, Брата, Побратима, Друга. Він був справжнім патріотом України.

Нехай душа Костянтина знайде вічний спокій у небесних просторах. Нехай його зірка на небі завжди нагадує нам про силу та незламність українського народу. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.

Спочивай з миром, Захиснику України! Ти завжди будеш у наших вдячних серцях. Вічна пам’ять Герою!

Похорон молодшого лейтенанта Лисенка Костянтина Васильовича з усіма військовими почестями відбувся на Алеї Слави центрального кладовища селища Петрового. Громада прийшла віддати шану та попрощатися з Героєм.

Вічна пам’ять і слава Герою! Слава нашим мужнім і відважним Захисникам і Захисницям! Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Костянтина та усіх, хто віддав своє життя за Україну.

Моліться, люди України,
За тих, хто на передовій.
Моліться за чужого сина,
Щоб вас колись потішив свій.

Ті хлопці нам не є чужими,
Бо нашу волю бережуть.
Вони не знають, чи живими
До матерів колись прийдуть.