🇺🇦 Невимовний біль втрати: Шепетівка провела в останню земну дорогу Героя Івана Сторожука

👉 29 липня Шепетівська громада, схиляючи голови у скорботі, знову проводжала в останню земну дорогу свого захисника – Сторожука Івана Васильовича, водія електрика 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.

✔️ Іван Сторожук народився 21 травня 1980 року в місті Шепетівка. З дитинства він проводив багато часу в селі Сенігів, де захоплювався риболовлею та збиранням грибів. Батько прищепив йому любов до техніки, навчаючи керувати мотоциклом і автомобілем. Іван виріс дисциплінованим, захоплювався спортом. У 1997 році, після закінчення школи №4, здобув освіту електромеханіка в Полонському училищі. Його інтерес до техніки переріс у професійну діяльність. Працював водієм на цукрозаводі, потім у корпорації «Сварог Вест Груп», займався вантажними перевезеннями по Україні, а у вільний час працював таксистом.

✔️ У 2007 році Іван одружився з Іриною. Вони щасливо прожили разом, мріючи про дітей. Він став хрещеним батьком Олександри та Івана, племінників. У 2008 році народилася донька Валерія, а у 2013 році – син Андрійко. Іван обожнював свою родину, оточуючи близьких любов’ю та турботою. Для всіх він був надійною опорою: люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином, братом. Рідні згадують його як людину, яка завжди знаходила вихід із будь-якої ситуації та була готова допомогти.

✔️ У лютому 2025 року Іван Васильович отримав повістку і, не вагаючись, вирушив на захист України. Служив водієм електриком у 106-й окремій бригаді територіальної оборони, 88-му шепетівському батальйоні.

✔️ У бойових умовах Іван Васильович проявляв мужність і стійкість, ніколи не скаржився на труднощі. За словами побратимів, він був добрим товаришем. Командування неодноразово відзначало його подяками та грамотами за старанність, патріотизм і зразкову дисципліну.

✔️ Навіть на війні він не забував про родину: відправляв дітям подарунки, а дружині замовляв квіти. Разом із дружиною планував майбутнє, мріючи про освіту дітей та власний будинок. Родина з нетерпінням чекала його відпустки у вересні.

✔️ 23 липня дружина Ірина втратила зв’язок з чоловіком, а наступного дня надійшла страшна звістка про його загибель. Солдат Сторожук Іван Васильович загинув під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України від російської агресії в Сумській області. Обірвалися життя, мрії, плани… Залишилися лише горе та спогади.

– Ваник – так лагідно я називала тебе… Відколи тебе не стало, дні зливаються в один. Відчуваю порожнечу, нестачу повітря, відчай. Дивлюся в небо, сподіваючись побачити тебе, почути голос. Усе навколо живе, а в мені – порожнеча. Я досі не вірю, що не зможу більше поговорити з тобою, обійняти, поділитися повсякденними дрібницями. Ти завжди сміявся, коли я довго спала у вихідні. А тепер мовчиш назавжди. Світ без тебе змінився. Тиша стала голоснішою, а спогади – як ніж, що ранить, але й гріє.

«Я досі ще чекаю на дзвінок…
Не встигли за життя договорити.
Яким болючим став мені урок.
Моментом кожним вміти дорожити.
Я досі ще чекаю на дзвінок…
Почути голос рідний.
Якби обняти ще бодай разок
На серці стало б затишно і легко
Я досі ще чекаю на дзвінок…
Завжди були між нами метри…
Які стають коротшими за крок.
Коли розлука настає від смерті.
Я досі ще чекаю на дзвінок.
Змиритись важко, боляче прийняти
Якби обняти ще один разок
Ніщо не гоїть рани від утрати.»

«Прийди у снах і забери хоч трішки болю,
Поговори зі мною, про усе на білім світі,
Я сподіваюся не буде боліти, якщо хоч так, але побачуся з тобою
Прийди до мене розкажи про кожну битву,
Я буду слухати, дивившись прямо в очі
Прийди до мене хоч одної ночі, мій янголе, почуй мою молитву
У снах прийди, давай побудем разом!
Давай хоч там будемо сміятись і радіти
Кричати голосно немов маленькі діти
Прошу, тебе, прийди у снах»

👉 Іван Васильович був щирою, відкритою, цілеспрямованою людиною. Він понад усе любив родину та життя, був добрим товаришем і бойовим побратимом, завжди готовим допомогти. Він назавжди залишиться взірцем хоробрості та стійкості, тим, хто боровся за наше право на життя, майбутнє та мирний завтрашній день. Українці виборюють це право найвищою ціною – життям Героїв.

✔ Ні слова, ні сльози не можуть здолати глибокого горя рідних, близьких та друзів воїна. Громада поділяє цей невимовний біль втрати.
🇺🇦 Герої не вмирають!