Незламні жінки України: берегині, героїні сьогодення

Хто вони, ці незламні жінки України? Це матері, дружини, сестри, доньки – наші берегині і героїні, що живуть поруч, народжують дітей, захищають суверенітет, волонтерять, моляться і чекають на повернення рідних з фронту. Незламні жінки України вірять, попри все, навіть коли надія майже згасла, і продовжують допомагати, навіть коли самі потребують підтримки.

Любов Панасівна Заєць із Тарасівки благословила сина на захист України 9 травня 2022 року, а 26 вересня почула його голос востаннє. Її син Олексій зробив свій вибір свідомо, і батьки не намагалися його відмовити, знаючи його рішучий характер. Лагідний, люблячий, цілеспрямований – таким він був завжди. З перших днів повномасштабного вторгнення Олексій допомагав евакуювати людей із гарячих точок, не боячись обстрілів. Він рятував сім’ї від смерті, залишаючись скромним героєм.

На війні Олексій обороняв Ізюм у складі 30-ої окремої механізованої бригади. Брав участь у важких боях за Бахмут. Останнім населеним пунктом, про який він згадував, було селище Зайцеве Світлодарської громади. Разом із двома побратимами Олексій добровільно пішов на окуповану вагнерівцями територію, щоб забрати тіло командира. З трьох добровольців повернувся лише один. Олексія серед них не було.

Того дня серце матері розбилося вдруге. Вперше це сталося, коли зникла її донька по дорозі на роботу за кордон. До цього часу батьки не знають, що з нею сталося. Невідомість мучить їх, змушуючи будувати різні здогадки. І ось знову – безвісти зникла друга дитина. Любов Панасівна збирає інформацію про сина, розшукує його товаришів, їй допомагають однокласники, колишні колеги-поліцейські та внучка.

До війни Любов Панасівна була громадською активісткою і невтомною трудівницею. Незважаючи на страшний удар долі, вона намагається не впадати у відчай. Знає, що багатьом іншим також важко. Отримавши виплати за сина, Любов Панасівна перерахувала їх побратимам Олексія. Вона допомагає звільненим з полону військовослужбовцям, купує турнікети та відправляє смаколики.

Горе стирає красу з облич українських жінок, але вони не здаються. Головне – вистояти, не втратити надію. Незламні жінки України рани залікують після перемоги, разом, всім миром, бо так було завжди.

❤️ Українська жінка – краса і сила, душа народу і держави. Вона – мати, дружина, дочка, сестра. Вона – пісня й молитва, надія і опора, втіха і радість! Вона – наша Україна! Вона – поряд.