🕯 Немає нічого страшнішого, ніж бачити, як війна обриває життя на самому злеті. Молоді, сповнені сил та мрій чоловіки мають розбудовувати свої родини, ростити дітей, підтримувати батьків і просто бути щасливими на своїй землі. Серце громади розривається від невимовного болю та кричущої несправедливості, коли замість цього ми зустрічаємо «на щиті» справжній цвіт нашої нації.

Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого земляка, жителя села Озеряни — Момотюка Андрія Анатолійовича, 22.10.1991 року народження. Йому було лише 34 роки…

Андрій народився і виріс у селі Квітневе, де закінчив місцеву школу, після чого навчався в Острозькому ВПУ. Одружився та проживав у селі Озеряни. Працював у ТОВ «Волинь-Край», згодом — далекобійником у міжнародних транспортних компаніях.

З початком повномасштабного вторгнення він без вагань повернувся в Україну, твердо вирішивши стати до лав Збройних Сил України. Попри перші невдачі, не відступив від свого наміру і наполегливо домагався права захищати Батьківщину. Його рішучість і любов до України зрештою привели його до військової служби. 16 жовтня 2024 року був призваний на військову службу. Спочатку проходив службу в тиловому підрозділі, однак за власним бажанням перевівся до бойової бригади на передову. Він свідомо обрав найнебезпечніший шлях, адже прагнув бути там, де найважче, і віддано боронити Україну на передових позиціях.

Проте 4 червня 2026 року в Запорізькій області він отримав важкі поранення внаслідок ворожого ураження із застосуванням FPV-дрону.

За його життя до останнього подиху боролися найкращі лікарі, тривалий час складне лікування та реабілітація проходили у Німеччині. Рідні, близькі та вся громада молилися, трималися за кожну надію і вірили в диво… Але 28 червня 2026 року боротьба скінчилася — і настала страшна, непоправна тиша. Попри надлюдські зусилля медиків, виснажена важкими ранами душа Андрія відлетіла у вічність.Тепер його війна завершена, а його ім’я назавжди вписане в історію нашої свободи.

У невимовному, чорному горі залишилася вся родина: молода дружина, чий світ потемнів в одну мить, батьки, у яких вирвали шматок серця. Найважче — дивитися в очі двом маленьким діточкам, які більше ніколи в житті не зможуть обійняти свого татуся, не почують його теплого слова і будуть знати про його подвиг лише з фотографій та спогадів…

Висловлюємо найщиріші співчуття родині, близьким, друзям та побратимам Героя. Схиляємо голови у глибокій скорботі, розділяючи цей страшний, несправедливий удар разом із вами.
Світла пам’ять, вічна шана та низький уклін Герою! 🇺🇦
Герої не вмирають!