Неможливо підібрати слова, аби виразити біль, який точить серце кожного з нас. Знову наш земляк-герой покинув поле бою на землі і приєднався до небесного війська, щоб, мов ангел світла, оберігати рідну землю і народ від темряви. За Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним присязі, загинув справжній патріот, відважний захисник, воїн Збройних Сил України — Анатолій Трохимчук.

Трохимчук Анатолій Іванович народився 28 червня 1974 року в мальовничому місті Сквира Київської області. Тут минув перший рік його життя, сповнений батьківської турботи та тепла рідного дому.

Коли Анатолію виповнився лише рік, родина вирушила на Далекий Схід, де тривало будівництво Байкало-Амурської магістралі (БАМу). Нове місце проживання стало для хлопця початком важливого етапу. Там він пішов до школи, здобував знання, формував характер і світогляд. Анатолій закінчив 9 класів загальноосвітньої школи.

У 1991 році родина Трохимчуків повернулася на рідну Київщину та оселилася в селі Малі Єрчики. Повернення на батьківську землю стало початком нового періоду. У цей час Анатолій успішно закінчив курси водіїв, здобувши фах, який згодом став важливою складовою його трудової та військової діяльності.

З червня 1992 року по листопад 1993 року проходив строкову військову службу у військовій частині № 42792 на посаді водія. Служба в армії стала для нього школою мужності, дисципліни та відповідальності, загартувала характер і навчила приймати виважені рішення.

Після служби працював водієм спочатку в місцевому колгоспі, згодом — у Києві.

25 вересня 2023 року першим відділом Білоцерківського РТЦК та СП був призваний до лав Збройних Сил України за загальною мобілізацією до військової частини А4948.

Проходив службу на посаді кулеметника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4007. Понад рік рідні жили між надією та болем, у нескінченному очікуванні та виснажливій невідомості, яка щодня розривала серце. З 15 жовтня 2024 року Анатолій вважався зниклим безвісти.

Під час виконання бойового завдання 15 жовтня 2024 року загинув внаслідок штурмових дій противника поблизу населеного пункту Цукурине Покровського району Донецької області.

У глибокій жалобі та невимовному горі залишилися рідні: батько Іван Миколайович, син Олексій, брат Микола з родиною.