З глибоким сумом повідомляємо про непоправну втрату. Наш земляк, Герой Олександр Волоконський, знову залишив поле бою, приєднавшись до Небесного Війська. Він навіки став ангелом-охоронцем, що оберігає рідну землю та свій народ від темряви й зла. За Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, загинув справжній патріот, відважний захисник — воїн Збройних Сил України Олександр Волоконський. Волоконський Олександр Леонідович народився 31 липня 1979 року в багатодітній родині у мальовничому селі Малі Єрчики. Тут пройшли його дитинство та ранні роки юності. Закінчивши 9 класів Строківської школи, Олександр прагнув здобути фах і вступив до Сквирського вищого професійного училища №29, яке закінчив у 1997 році, отримавши спеціальність тракториста-машиніста та слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин. З грудня 1997 року по травень 1998 року проходив строкову службу у військовій частині А32500. З травня 1998 року по березень 1999 року продовжив службу у військовій частині А1259 на посаді механіка-водія Т-72. З березня 1999 року по червень 1999 року служив у військовій частині А1284 на посаді телефоніста АТС. Олександр Леонідович успішно займався підприємницькою діяльністю, дбаючи про добробут родини. Все життя працював будівельником, майстром з ремонтів, дуже любив свою справу й завжди виконував її сумлінно та майстерно. Мав багато друзів і заслужену повагу. 24 лютого 2022 року, на підставі загальної мобілізації, першим відділом Білоцерківського РТЦК та СП був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив службу на посаді механіка-радіотелефоніста взводу зв’язку 1 стрілецького батальйону військової частини А2167. За мужність і відданість був нагороджений Президентським орденом «За мужність» ІІІ ступеня, державною нагородою «Золотий Хрест» від Головнокомандувача ЗСУ та Хрестом «Честь і Слава» від 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Він загинув 18 квітня 2023 року внаслідок авіаційного удару противника по позиціях підрозділу поблизу н.п. Вугледар Волноваського району Донецької області — у бою, під час захисту Батьківщини. У важкій жалобі та невимовному горі залишилися рідні: мама Олена Трофимівна, батько Леонід Степанович, дружина Людмила Аркадіївна, доньки Вікторія та Вероніка, брат Віктор із сім’єю, сестри Тетяна, Віра та Євгенія з родинами.