«Не дякуйте мені. Я просто робив свою роботу» — слова, що стали лейтмотивом героїчного шляху Богдана Гадзевича, бійця, який заплатив найвищу ціну за захист рідної землі. Ця історія — не лише про незламний дух і мужність, а й про глибокі суспільні проблеми, які стають додатковим випробуванням для наших героїв.

Богдан втратив руки, якими тримав зброю, захищаючи Україну. Його нога вкорочена до шести сантиметрів. Попри тяжкі поранення, його серце продовжує битися за нашу державу. Його слова: “Не дякуйте мені. Я просто робив свою роботу”, “Я давав військову присягу — і виконав її” — це не просто фрази, а свідчення його відданості та відповідальності.

Ця розповідь про Богдана Гадзевича — це також про виклики, з якими стикаються захисники після повернення. Це історія про героїзм, жертовність і про те, як важливо суспільству підтримувати тих, хто стояв на варті нашої свободи. Його шлях крізь війну та втрати є прикладом незламності, але водночас нагадує про проблеми, які потребують вирішення, щоб такі герої, як Богдан, не стикалися з додатковими перешкодами у своєму житті та реабілітації.

Історія Богдана Гадзевича підкреслює важливість пам’яті та вдячності нашим захисникам. Його жертва не має бути забутою, а його слова мають надихати нас на подальшу боротьбу за вільну Україну. Історія Богдана Гадзевича — це не просто особиста трагедія, а символ стійкості українського народу. Ця історія слугує нагадуванням про те, що за кожним героєм стоїть людина з власними випробуваннями, і суспільство має бути готовим підтримати її на шляху до відновлення та гідного життя. Нехай його подвиг стане прикладом для всіх нас, а його слова лунають як нагадування про наш обов’язок перед захисниками.

Його шлях — це боротьба не лише на полі бою, а й боротьба за повернення до повноцінного життя, де кожна людина заслуговує на підтримку та розуміння. Ми повинні пам’ятати про ціну, яку платять наші воїни, і створювати умови для їхньої гідної реабілітації та інтеграції в суспільство. Це наш спільний обов’язок.