НЕ КАЗКОВІ ЛЯЛЬКИ ОЛЕСІ

Сьогодні дівчатка і хлопчики мають можливість отримати як подарунок бажану іграшку, а батьки купити її своїй дитині. Їм не відоме слово «дефіцит», особливо щодо іграшок. Хіба бабусі розкажуть, як то було, коли лялька була часто просто недосяжною мрією — і через дефіцит, і через ціну. Зараз можна вибрати іграшку на будь-який смак, та, мабуть, кожна дівчинка хоче мати свою улюблену ляльку, якої б не було більше ні в кого. Зараз в Україні є майстрині, які створюють ляльки власноруч, по-сучасному «хенд-мейд». Олеся ШИМЧЕНКО з Талалаївки — одна із них. За освітою Олеся Вікторівна — вихователь дітей дошкільного віку, практичний психолог у закладах освіти — закінчила Кременчуцьке педагогічне училище ім. А. С. Макаренка та Глухівський державний педагогічний університет ім. О. П. Довженка. Вже 20-й рік працює у соціальній сфері, нині на посаді завідувача відділенням підтримки сімей у складних життєвих обставинах КУ «Центр надання соціальних послуг Талалаївської селищної ради». А виготовлення ляльок — заняття для душі. Як і коли ляльки стали захопленням Олесі — далі у нашій з нею розмові.

— У нашій родині всі жінки були майстринями. Моя мама Ольга Віталіївна чудово в’язала. Її мама, бабуся Рая, вишивала. Маю цінний подарунок від моєї бабусі Віри по татовій лінії, яка теж вишивала, ручну швейну машинку. Хто займається шиттям, знає яка вона помічниця у роботі. Пізніше я отримала ще один подарунок, уже від брата Юрія — електричну швейну машинку, яка сьогодні допомагає створювати вбрання моїм лялькам.

А надихала моя донечка Поліна. Сьогодні вона дев’ятикласниця Талалаївського ліцею. Навчається по класу фортепіано у школі мистецтв, самоучка гри на гітарі і калімбі (популярний африканський язичковий щипковий музичний інструмент), учасниця зразкового хореографічного колективу «Каскад» Талалаївського будинку культури, а також грає у волейбольній команді ліцею. А ще Поліна має свої захоплення — плетіння браслетів з намистин, килимова витинка, малювання по текстилю (розпис шоперів).

Ще коли Полінка була маленькою, шила для неї іграшки. Хотілося порадувати донечку і зробити для неї щось ексклюзивне, неповторне. Шила з клаптиків тканини, що траплялися під руку, зі шкарпеток. Виходили цікаві, миловидні іграшки, які подобалися не тільки їй, а і моїм подругам. Рідні і подруги почали замовляти іграшки на дні народження або у подарунок близьким людям.

Раніше я вишивала картини монохромною вишивкою, робила з флісу новорічні іграшки, подушки у вигляді печива. А ось уже 8 років, як моїм захопленням стало створення інтер’єрних ляльок. Перші лялечки були подарунками для близьких людей: Людмили Володимирівни Чепік, Світлани Володимирівни Позняковської, нині покійної Ольги Михайлівни Чукіної, а потім робила і дарувала подругам.

— З чого починається створення ляльки? Риси обличчя, дизайн одягу звідки береш?

— З уяви. Мої ляльки не казкові, вони із життя. Я бачу образ ляльки, яку хочу створити, її лук (англ. look — дивитися, виглядіти): одяг, взуття, аксесуари та прикраси. Одяг шию сама. Буває так, що в процесі роботи можу тричі перешивати одяг: знаходжу кращий варіант або додаю якісь нові елементи. Часто роблю ляльку по фото людини, для якої виготовляю ляльку.

Матеріали, фурнітуру, різні деталі для роботи замовляю в Інтернеті або купую у спеціалізованих магазинах. Із тканиною простіше — в Інтернеті знаходжу, або якщо бачу у подруг, знайомих, колег гарну річ із красивої чи фактурної тканини, то прошу віддати, коли ця річ буде «списана». Оксана Чубарєва, Таня Позняковська дуже допомагають у цьому питанні. Вони самі майстрині і як ніхто розуміють мене.

Для виготовлення голови ляльки треба підібрати таку тканину, яка б мала природні відтінки шкіри. Голову, тулуб ляльки наповнюю синтепоном або холофайбером. Волосся у неї з вовни або використовую треси (це накладки з пасм волосся, сплетених в один ряд на спеціальних стрічках. Виготовляються з натурального або штучного волосся). Зачіски вигадую сама. Раніше робила ляльки простішого варіанту, зараз додаю носик, вушка, вії. Акриловими фарбами малюю риси обличчя. Творчо підходжу до створення коробки, в якій даруватимуть ляльку. Продумую форму, дизайн, колір, який найбільш пасуватиме до вбрання ляльки.

— Що найважче у роботі?

— Розміри моїх ляльок 20–25 см. Є на дерев’яних підставках, тоді ці ляльки можуть гарно вписатися в інтер’єр кімнати. А є без підставок, звичайні, в обіймах з якими дівчатка переглядають кіно, засинають і довіряють свої дівочі секрети або беруть із собою у подорож. Ляльки невеличкі, одяг відповідно маленьких розмірів, тому уявляєте, як важко шити сукню, спідницю, жакет чи штани з усіма необхідними деталями: кишенями, складками, застібками, блискавками! Головне у цій роботі бажання і натхнення. Якщо немає настрою, або з перших кроків щось не задалося, то краще відкласти роботу. Увечері, коли всі буденні клопоти позаду, створюю своїх красунь. Моє робоче місце — спальна кімната, ліжко і табуретка. Вмикаю фільм, серіали, які хочу переглянути, і розпочинаю. Не люблю, щоб хтось чи щось заважало. На створення однієї ляльки йде приблизно два вечори. На останню ляльку моєї колекції пішло 4 вечори. Штани з першого разу вийшли, а курточку, шапку, рюкзак перешивала декілька разів. Спочатку вбрання моїх красунь було простим (футболки, штани, невибагливі за кроєм сукні), а зараз хочу шити для них складніші, витончені наряди.

Дуже хочу свою майстерню, де я б облаштувала все так, як мені було б зручно. Окремо матеріали, тканини, лялечок своїх розмістила б, така собі міні-виставка була б. У планах переробити під майстерню балкон. А в майбутньому хотілося б власну виставку організувати, щоб більше людей познайомилося з моїми роботами. Війна завадила не тільки моїм мріям.

— Чи є улюблена лялька? Які імена у них?

— У моїй колекції близько 50 ляльок. Якусь одну улюблену не можу виділити, всі для мене дорогі. Хочу, щоб кожна була кращою. Особливо пам’ятна лялька — щедрувальниця, яка була представлена на обласний конкурс «Український сувенір» (робили разом із Поліною на шкільний етап цього конкурсу). Це була зима 2021–2022 року. А потім війна… і доля нашої ляльки невідома.

Не всі ляльки мають імена. Якщо я роблю їх на замовлення, то власниці дають імена. А які у моїй колекції, то не переймаюся цим. Зараз думаю над створенням логотипу (емблеми) ляльки, залучила і своїх рідних. Логотип повинен містити декілька символів, літери, щоб по них можна була впізнати саме мої ляльки. Є вже один варіант, і якщо не буде інших ідей, зупинюся на ньому.

— Твої лялечки тільки в Україні чи є і за кордоном?

— У Талалаївці їх найбільше. Але є і ляльки-мандрівниці, які поїхали зі своїми власницями за кордон: у Грузію, Італію, Німеччину, а одна спочатку помандрувала у Швейцарію, а потім у Францію.

— Чи є в планах зробити ляльку-хлопця?

— Так, і найближчим часом. Уже продумала його риси обличчя, дизайн одягу, які матеріали необхідні, з типом тканини визначилася.

— Хто перший оцінює вже готову ляльку, так би мовити, основний критик твоїх робіт?

— Поліна. Вона у мене експерт, критик, порадниця і дизайнер. Оцінює роботу, робить аксесуари власноруч, допомагає їх підібрати, щоб вони відповідали стилю. Вона знає: коли мама працює, то краще їй не заважати. Якщо потрібна її порада чи допомога — скажу. Не лестить, вказує на неточності чи помилки в роботі.

Як і кожна майстриня, я бережно відношусь до своїх творінь. Адже кожна з них — це частинка моєї мрії, частинка мене, моєї душі. А взагалі люблю дарувати ляльки своїм рідним і подругам. Вони, як ніхто, цінують подарунок і розуміють, скільки моєї праці в нього вкладено.

Серед моїх лялечок є ще одна особлива, вона дорога не тільки для мене. Вона в якості мого подарунка у грудні 2024 року поїхала з нашими військовими і зараз воює з ними на Харківському напрямі. Вона стала для них оберегом.

Якщо хтось бажає замовити ляльку — звертайтеся, обговоримо всі деталі.

Інна ПОЛОВКО.