Не просто дошки. Не просто імена. Це – життя, які зупинила війна.

Протягом усього тижня — важкого, щемливого і, водночас, світлого — ми відкривали меморіальні дошки нашим новітнім Героям. Тим, хто поклав життя за Україну, за наше невід’ємне право жити, любити та мріяти під мирним небом. Кожна така меморіальна дошка — це не просто символ, а вічна пам’ять про тих, хто боровся за нашу свободу.

За кожною дошкою ховається цілий всесвіт: безмежна любов, невимовний біль, незакінчена історія. Це голос, який ми, на жаль, більше не почуємо, але який маємо зберегти навіки у своїх серцях та пам’яті. Ці Герої – наші земляки: вони навчалися в цій школі, жили в нашій громаді, були частиною нашого життя. Їхні подвиги назавжди залишаться вписані в історію України.

Ми не маємо жодного права звикати до втрат. Наш найвищий обов’язок – пам’ятати. Переказувати історії їхніх подвигів. Навчати наступні покоління, що справжня свобода має свою високу ціну, яку вже заплатили вони – наші найвідважніші захисники.

Висловлюємо щиру вдячність усім, хто долучився до цього надзвичайно важливого вшанування пам’яті наших Героїв:
• Рідним полеглих – за вашу неймовірну силу духу, гідність та безмежну жертовність.
• Духовенству – за щирі молитви та благословення на освячення пам’ятних дошок.
• Шкільній родині – за проникливий, зворушливий реквієм, проведений у стінах рідної школи, де гартувався дух майбутніх Героїв.
• Кожному жителю громади – хто знайшов час, прийшов, вклонився, заплакав та помолився за вічний спокій душ наших захисників.

Це наша спільна пам’ять. Наш спільний біль. І наша спільна відповідальність – зберегти їхні імена. Зберегти правду. Зберегти Україну.

Герої живуть доти, доки ми про них пам’ятаємо. Живімо гідно їхньої жертви!

***

ВІРШ «ПАМ’ЯТЬ» (© О. Олег Кобель)

На стінах школи — мовчазні дошки,
Вони для нас — святі, немов ікони.
Про них ще не написані книжки,
Але за ними вже дзвонили наші дзвони.

Їх імена — як світло крізь роки,
Як журавлі летять у вирій аж до раю.
Їх пам’ять — не на день, а на віки!
Їх не забудуть тут, я точно знаю.

І сльози котяться, і камінь ожива,
Коли читаємо їх імена у святій тиші.
Смерть закотила до роботи рукава —
Але вони їй довели, що є сильніші.

Меморіальна дошка — як вікно у вічність.
Це оберіг, і пам’ять, і шкільне знамено.
Вони нагадують, що значить слово «гідність».
Ми пам’ять про їх подвиг збережемо.

Цей тиждень пам’яті просякнутий сльозми.
Ми згадуємо знову всіх наших Героїв.
У школі вони вчились, як були дітьми, —
А зараз Бог їх у Себе упокоїв.

Тут, в школі, де колись лунав їх сміх,
Сьогодні сльози просяться назовні…
Схилімо голови, згадаймо їх усіх —
Вони усе сказали, а тепер безмовні.

Їх погляд так тривожить нашу совість…
Бути байдужими не маємо вже права.
Не тільки сум у серці, але й гордість.
Слава Україні і Героям Слава!

***

с. Дуліби
Грабовецький старостинський округ
Гірненський старостинський округ
Любинцівський старостинський округ

Грабовецько-Дулібівська сільська рада
Відділ освіти, молоді, спорту, культури і туризму
КЗ “Центр надання соціальних послуг Грабовецько-Дулібівської с.р.”