Трагічна звістка сколихнула Теплицьку громаду: навіки попрощалися із Захисником України, Романом Миколайовичем Ільчуком. Його мати, хоч і мріяла про зустріч сина на подвір’ї, змушена була провести його в останню дорогу, що стала останньою в його земному житті. Проклята війна, розпочата ворогами, вирвала з материнських обіймів єдиного сина, обірвавши молоде, сповнене планів життя.

Роман Миколайович Ільчук народився 1 грудня 1993 року в селі Мала Мочулка. Пізніше родина переїхала до села Очеретня Погребищенського району Вінницької області, де минули його дитинство та юність. Роман закінчив Очеретнянську середню школу у 2011 році, а згодом здобув професію електрозварювальника у Вінницькому ПТУ №17. Односельці згадують його як надзвичайно доброзичливого, щирого, відповідального та працьовитого чоловіка.

У лютому 2023 року Роман був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він проходив службу у військовій частині Національної Гвардії України, де командував 2 відділенням розвідувальних безпілотних комплексів спеціального призначення в оперативному-тактичному з’єднанні 1 корпусу НГУ «Азов» «Червона калина». Завжди сумлінно виконував бойові завдання, за що отримав численні відзнаки та нагороди. Його високий рівень мотивації та авторитет серед побратимів слугували прикладом.

Останній бій командир Ільчук прийняв 18 вересня 2025 року, захищаючи територіальну цілісність Батьківщини. Цей трагічний бій відбувся поблизу населеного пункту Родинське Покровського району Донецької області. У свої 31 рік Роман мав безліч планів: мріяв про кохання, створення сім’ї, виховання дітей, плідну працю та радість життя. Він був молодим, мужнім захисником, відважним воїном, патріотом своєї країни, добрим сином, люблячим чоловіком, вірним другом та надійним побратимом. Його життя обірвала жорстока війна, розв’язана росіянами.

У загиблого Героя залишилися мати та кохана жінка. Рідні, друзі, побратими, односельчани та небайдужі громадяни зібралися, щоб провести Романа в останню путь. Сльози, невимовний біль, смуток та розпач – емоції, що читались на обличчях усіх присутніх.

Церемонія прощання відбулася з усіма військовими почестями. Востаннє шану Воїну віддали потужним військовим залпом, що прозвучав як реквієм за ще однією втраченою долею. Державний Прапор України, що огортав домовину бійця, був переданий матері Романа як символ синової мужності та відданості Україні. Поховали Героя на місцевому кладовищі під звуки Державного Гімну України.

Смерть наших захисників – це глибока рана для всієї країни. Особливо важко знайти слова розради для матері, яка втратила єдиного сина. Її світ, здається, обірвався разом із його життям. Ми молимося, щоб Господь Бог дарував їй силу пережити цю непоправну втрату.

Саме завдяки таким хлопцям, як Роман, які мужньо воюють за кожного з нас, Україна продовжує свою оборону. Кожен день нашого мирного життя – це віддане життя наших Героїв. Пам’ятаймо про це завжди і цінуймо кожен день, подарований їхнім подвигом.

Доземний уклін нашому Захиснику – Роману Миколайовичу. Нехай його добра та щира душа спочиває у мирі. Молодий, енергійний, надійний та усміхнений – таким Роман назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив та шанував. Він став відважним героєм та прикладом для майбутніх поколінь.

Слава Україні! 🇺🇦
Слава її Героям! 🇺🇦