Вчені зробили вражаюче відкриття, виявивши 85 раніше невідомих підльодовикових озер, що приховуються глибоко під льодовим щитом Антарктиди. Завдяки цим знахідкам загальна кількість виявлених дослідниками активних озер досягла 231. Це відкриття, зроблене на основі десятирічних даних супутника CryoSat-2 Європейського космічного агентства (ЄКА), збільшило кількість відомих активних підльодовикових озер на 58%. На відміну від раніше виявлених нерухомих озер, ці підльодовикові озера Антарктиди є динамічними – вони періодично осушуються та наповнюються, викликаючи незначні, але вимірювані зміни у висоті льодового покриву. Ці дослідження Антарктиди проливають світло на складні процеси, що відбуваються під товщею льоду. Наукове відкриття вчених також вказує на важливість супутника CryoSat-2 у моніторингу цих віддалених регіонів. Розташовані на глибині кількох кілометрів, ці озера утворюються під впливом геотермального тепла Землі та тепла тертя. Вода, що утворюється внаслідок танення льоду, зменшує тертя, сприяючи ковзанню льодовика до океану. Це може мати значні наслідки для глобального рівня моря. Багато з нововідкритих озер є відносно невеликими, але вони дають змогу краще зрозуміти динаміку більших водойм, таких як озеро Схід. Ця величезна водойма, похована під майже 4 кілометрами льоду, вважається стабільною. Однак, вчені попереджають, що її потенційне вивільнення води може вплинути на крижаний покрив, океанічну циркуляцію та глобальний рівень моря. За даними ЄКА, в озері Схід міститься достатньо води, щоб заповнити Великий каньйон у США. Докторка Саллі Вілсон з Університету Лідса підкреслила, що ці знахідки є лише початком. Вона зазначила, що сучасні моделі прогнозування впливу крижаних щитів на підвищення рівня моря не враховують підлідну гідрологію. Нові дані про розташування, розміри та часові зміни підльодовикових озер допоможуть поглибити розуміння процесів, що контролюють рух води під Антарктидою. Вчені отримують чіткіше уявлення про потужні сили, що формують один із найвіддаленіших і найуразливіших середовищ на Землі. Це відкриття також може мати значення для розуміння змін клімату. Попередні дослідження також виявили, що найбільший айсберг Антарктиди, A-23a, неминуче гине, розпадаючись на дрібніші частини. Цей айсберг, який тривалий час вважався найбільшим на планеті, почав свою подорож океаном, віддалившись від Антарктиди.